І.П. Фостій, В.М. Підлубний

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ УПА БУКОВИНИ У 1944-1952 РОКАХ

Діяльність УПА на Буковині розгорталася з березня-квітня 1944 р. Початок їй поклала група українських націоналістів, що прибула в цей час із Галичини під проводом Артемізії Галицької, уродженки с. Нова Жучка під Чернівцями, учительки за фахом, яка з 27 березня 1944 р. очолювала Буковинський крайовий провід ОУН. Вона створила 4 боївки - “Тихого”, “Лугового”, “Кармелюка” і “Гайворона” по 25 осіб у кожній і розіслала по районах із завданням вести організаторську, пропагандистську, мобілізаційну та бойову діяльність [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 5577. - Арк. 106].

Ідейно-теоретичними постулатами Буковинської, як і всієї УПА були рішення 3-го надзвичайного великого збору ОУН-революційної, що відбувся в серпні 1943 р. і прийняв резолюцію “За що бореться Українська Повстанська Армія”. Головним завданням УПА була боротьба за створення Самостійної Соборної Української Держави (ССУД).

З 30 березня по 25 вересня 1944 р. Карпатами проходила фронтова лінія. Боївка “Лугового” - Василя Мироновича Шумки, яка на 1 червня 1944 р. виросла до 800 осіб, прийняла назву Буковинської Української Самооборонної Армії (БУСА). В.М. Шумка без дозволу крайового проводу ОУН уклав з командуванням 8-ї німецької армії договір про взаємодію і взаємодопомогу. І до 10 вересня виконував цей договір, одержуючи від німецького командування зброю, боєприпаси, медикаменти, обмундирування, інструкторів з розвідувально-диверсійної справи [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 52. Спр. 7324. - Арк. 113.].

10 вересня 1944 р., коли радянські війська пішли в наступ, В.М. Шумка розпустив БУСА. Взявши із собою 120 вояків, він пішов в Угорщину, звідти в Чехословаччину і далі на Захід. Ті ж вояки БУСА, які залишилися в Карпатах, перейшли в Галичину, в район гори Кобили, де під командою сотенного Олексія Семеновича Додяка - “Криги” утворили сотню числом до 300 вояків. Сотня ділилася на боївки по 40-50 осіб у кожній і діяла на території Путильського та Вижницького районів.

У листопаді 1944 р. на Буковину з Галичини прийшла група вояків УПА на чолі з Назарієм Степановичем Данилюком - “Перебийносом”, уродженцем с. Лашківка Кіцманського району, адвокатом за освітою. “Крига” виділив йому дві чоти (взводи) і Данилюк став сотенним, а водночас і курінним, командуючим УПА Буковини.

В цей час у Карпатах, окрім сотень “Криги” і “Перебийноса”, діяли сотні “Яструба” - Москалюка Онуфрія Ілліча із с. Діброва Вижницького району, “Боєвіра” - Романа Дубика із Чернівців. П’ятою була сотня “Борисенка” - Рижка Олексія Георгійовича із с. Мілієве Вижницького району.

Рівень боєздатності усіх п’яти сотень не був однаковий, їх бойовий літопис нерівнозначний. В основному вони займалися індивідуальним терором, нападали на сільські ради, магазини, промислові підприємства. Убивали червоноармійців, прикордонників, міліціонерів, працівників НКВС, голів і секретарів сільрад, фінагентів, уповноважених мінзагу, бійців винищувальних загонів та їх рідних, завідуючих клубами і бібліотеками, секретарів комсомольських організацій.

Найбільшою акцією сотні “Боєвіра” був напад на с. Берегомет Вижницького району 29 жовтня 1944 р., де було спалено деревообробний комбінат, 8 житлових будинків, убито 12 громадян села. Інші бойові акції УПА того періоду були меншими за масштабами, але подібними за своїм змістом. Так, 13 листопада 1944 р. боївка СБ в складі 36 осіб під керівництвом “Юрася” - Майданського Костянтина Дмитровича з Рогізни та “Скригуна” – Северина Івана Миколайовича з Горішніх Шерівців напала на Дорошовецький спиртзавод Заставнівського р-ну. Розділившись на дві групи, бойовики оточили та заблокували цехи заводу і службове приміщення, де в той час перебували директор Рахлін, головний механік Василь Андрійович Хлібний, інженер-хімік Рахмутов, лаборантки, робітники і службовці.

Боївка розгромила цехи заводу, поламала обладнання, випустила з баків продукцію. Робітників, які намагалися зупинити ці дії, розстрілювали на місці. Таких потім нарахували 12 осіб. Набравши спирту, захопивши друкарську машинку, а також зброю, яка належала охороні, боївка зникла. Завод на довгий час був виведений з ладу [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 101].

Часто, на жаль, жертвами жорстоких і невиправданих акцій УПА ставали безвинні люди і навіть діти, а то й цілі сім’ї, як це мало місце в с. Мілієве, де в ніч на 2 травня 1944 р. була повністю знищена сім’я колишнього голови сільради Іллі Олексійовича Шандра, який у той час воював на фронті. Дружина Марія Андріївна Шандро і семеро дітей - Ганна, Георгій, Савета, Іванна, Ярослав, Олімпія, Одарка були розстріляні в хаті. З усієї численної родини випадково уцілів лише поранений у руку Петро.

Після відступу у вересні 1944 р. німецьких військ з Буковини гірський терен був повністю підконтрольний внутрішнім військам НКВС, які займалися ліквідацією боївок УПА. Здавалося, що для них прийшов кінець. Але вони пручалися, діяли, нагадували про себе, хоча в окружному проводі ОУН не все було гаразд. У листопаді 1944 р. у зв’язку з непорозуміннями, які існували між Артемізією Галицькою і її підлеглими, член Коломийського проводу ОУН Василь Максимович Савчак - “Сталь”, який відав справами Буковини, вирішив провести в Буковинському окружному проводі деякі зміни. На місце Артемізії Галицької він призначив Володимира Тодорюка - “Тура”, який до цього був заступником “Сталя” з організаційних і пропагандистських питань. “Сталь” сформував новий провід ОУН Буковини і його УПА в такому складі: “Тур” - провідник, він же організаційний референт; “Перебийніс” - керівник УПА; “Галаган” - керівник СБ; “Степан” - Мирослав Кіндзірський - референт з пропаганди; “Федір” - Мирослав Гайдук - військовий референт [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 60].

Водночас “Сталь” розподілив Буковину на дві зони - гірську і низинну. В гірську входили Путильський і Вижницький p-ни. Очолював її “Тур”. До низинної належали Сторожинецький, Чернівецький, Вашковецький, Кіцманський, Заставнівський і Садгірський p-ни. Її очолював “Степан”. Зони ділилися на повіти і райони. Наприклад, Путильський і Вижницький р-ни складали гірський повіт на чолі з “Черемшиною” - Миколою Пилиповичем Кричуном. Низинна зона ділилася на два повіти - Сторожинецький і Чернівецький. В Сторожинецький входили Сторожинецький і Глибоцький p-ни, в Чернівецький - Вашковецький, Кіцманський, Заставнівський, Садгірський і Чернівецький з районними проводами на чолі.

Буковинський окружний провід ОУН мав у цей час сім референтур. Політичну очолював “Сталь”, організаційну - “Тур”, СБ - “Галаган”, військову - Мирослав Гайдук, пропаганди - Мирослав Кіндзірський, санітарну - Луція Карличук, дружина “Перебийноса”, жіночу - Надія Василівна Пилип’юк - “Марина”, а згодом “Одарка” - Стефанія Іллівна Понич [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 61].

Головною референтурою була політична, яка вела спостереження і контролювала всі організації ОУН, рух мережі; налагоджувала і керувала зв’язками з вищими інстанціями ОУН; спрямовувала і сконтактовувала діяльність референтур; визначала ставлення ОУН до представників інших національностей, які жили на Буковині.

Організаційна референтура займалася організацією і насаджуванням мережі ОУН Буковини; визначенням структури адміністративно-територіального поділу мережі ОУН; керівництвом внутрішніми зв’язками ОУН в Буковині і контролем за ними; організаційним керівництвом нижчими ланками ОУН; контактуванням діяльності ОУН із СБ.

Служба безпеки стежила за діями і поведінкою всіх членів ОУН і боївок УПА; проводила слідство і покарання членів ОУН-УПА, які провинилися, та захоплених місцевих жителів і представників радянської влади; боролася з агентурою органів НКДБ-НКВС, що засилалася в ОУН і насаджувалася в інших місцях.

Військова референтура займалася формуванням УПА; здійсненням диверсійних і терористичних актів у великих масштабах; навчанням вояків УПА військовій справі; збиранням зброї і боєприпасів.

Референтура пропаганди розповсюджувала націоналістичну літературу, проводила бесіди в низових ланках ОУН і серед населення; контролювала і спрямовувала пропагандистську і агітаційну діяльність у мережі ОУН і серед населення; давала інструктивні і методичні настанови нижчим ланкам ОУН про форми і методи агітаційно-пропагандистської роботи.

Санітарна референтура організовувала госпіталі, лікування хворих і поранених членів ОУН-УПА; навчала членів ОУН-УПА санітарній справі; турбувалася про забезпечення потреб УПА в медикаментах і медичних матеріалах.

Жіноча референтура створювала жіночу мережу ОУН; налагоджувала зв’язки між ланками ОУН від низових до крайових; займалася виготовленням обмундирування, взуття, забезпеченням продовольством, переховуванням поранених і хворих членів УПА, а також тих, що перебували на нелегальному становищі.

Оцінюючи організаційно-політичну діяльність ОУН-УПА, мусимо сказати, що вона в той складний і небезпечний час була налагоджена добре. В кожному селі був станичний чи станична, які займалися збором інформації, продуктів харчування, грошей, одягу і взуття, підготовкою і відбором людей. Але на діяльності ОУН Буковини негативно позначалися постійні непорозуміння між “Сталем” і “Мотрею”, вірніше - між Коломийським і Буковинським окружними проводами ОУН. Артемізія Галицька, хоч і була в грудні 1944 р. зміщена “Сталем” з посади окружного провідника ОУН Буковини, не погодилася із цим рішенням і продовжувала виконувати функції провідника. Вона направила в Хотинський р-н повітовий провід у складі організаційного референта “Павленка”, провідника СБ - “Славути” і зв’язкової - “Уляни” [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 67]. Але, як дійшла ця трійка в райони і що встигла там зробити, - невідомо.

“Сталь” восени 1944 р. ставив завдання: як можна більше мобілізувати людей в УПА, навчити їх військовій справі, обмундирувати і озброїти. Рекомендувалося в бої з підрозділами Червоної армії вступати тільки у безвихідних випадках, готуватися до активних збройних виступів весною 1945 р. Він наказав влаштовувати засади на дрібні військові групи з метою здобуття зброї і обмундирування. Курінь “Перебийноса”, у свою чергу, мав також вести агітаційну роботу серед населення. З цією метою окремі сотні і чоти мали ходити по населених пунктах, демонструючи себе як збройну і політичну силу. Та час демонстрацій уже минув. На боївки УПА повсюди чекали засідки і оточення.

В кінці листопада 1944 р. розпочався рейд куреня “Перебийноса” з гір до Дністра, але дійшов він лише до с. Спаська Вашковецького р-ну. В Станівцях курінь зустрівся із частиною внутрішніх військ. У бою була повністю знищена чота “Берези”. Загинув і сам чотовий - Василь Монах з Глибокої. Боячись більших втрат, курінь повернувся в гори [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 356. - Арк. 23].

Кінець 1944 р. приніс ОУН Буковини і УПА великі втрати. 29 грудня 1944 р. у Васловівцях внаслідок вимушеної зради одного з керівників крайового проводу було захоплено увесь крайовий провід ОУН-УПА Буковини. Артемізія Галицька хотіла покінчити з життям, але була врятована. Мирослав Кіндзірський - “Степан”, організаційний референт проводу на той час, був убитий, Мирослав Гайдук - “Федір”, військовий референт, здався. Була захоплена і ліквідована вся їхня обслуга і охорона [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 356. - Арк. 43].

Незважаючи на ці втрати, боївки не припиняли своєї діяльності, яка мала, в основному, терористичний характер. В Заставнівському і Садгірському р-нах оперувала боївка СБ під командуванням Костянтина Майданського - “Юрася”. Вона чинила розправи над працівниками міліції, головами сільрад, бійцями винищувальних загонів, сільськими активістами та запідозреними в співробітництві з НКВС-НКДБ.

У кінці 1944-го - на початку 1945 рр. в ОУН і УПА пішло багато дівчат і молодих жінок. Це пояснювалося тим, що майже всі чоловіки і повнолітні юнаки були мобілізовані в Червону армію і поповнювати боївки було ніким. Дівчата й жінки були уже не тільки медсестрами і кухарками, а й ходили з боївками на операції. В грудні 1944 р. із семи районів низинної зони в чотирьох районні проводи ОУН очолювали жінки і дівчата: Садгірський - “Орися” - Гелич Рахіля Юріївна з Рідківців, Заставнівський - “Тетяна” - Кушнірук Євгенія Григорівна із Шубранця, Вашковецький - “Жабка” - Максимюк Фросина з Глибокої, Глибоцький - “Катря” - Ткачук Стефанія Тимофіївна із Шубранця. В багатьох районах жінки і дівчата були підрайонними, станичними, зв’язковими, розвідницями, господинями явочних квартир тощо [Фостій І. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні. - С. 241-242].

Центральний провід ОУН, щоб запобігти співпраці населення з НКВС-НКДБ, видав наказ силами СБ знищувати сексотів, бо через них втрачаються найкращі організаційні кадри. Не допускати організації клубів, хат-читалень, щоб “більшовики не вели серед населення політроботи”. Не допускати організації комсомолу, щоб “не викривляти душі нашої молоді”; за всяку ціну розбити винищувальні загони, що “вислужуються перед режимом, який спрямований проти нас і українського народу”; українців зі сходу приймати, бо серед них є хороші люди; “особи, які явилися з повинною до більшовиків, у тім числі і члени ОУН, повинні бути тихо ліквідовані - нам зрадників не треба; знищувати будь-яким способом зрадників і осіб, які вислужуються, які перейшли на бік ворога і ведуть ворожу нам роботу” [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 75. - Спр. 115. - Арк. 170].

Влада, щоб швидше покінчити з УПА, рішила застосувати до її вояків, які потрапляли до рук НКВС-НКДБ, найсуворішу кару - шибеницю.

17 січня 1945 р. виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. і ст. 54-1 “б” КК УРСР у Чернівцях у закритому засіданні засудила до страти через повішання жителів с. Ленківців, що під Чернівцями, Василя Миколайовича Бідняка 1925 р. н., Дмитра Михайловича Городецького 1923 р. н., Миколу Васильовича Гордея 1911 р. н. та Григорія Михайловича Воєвідка 1897 р. н. за напад на дім голови сільради с. Мамаївці, спалення будинку сільради та пограбування магазинів у селах Шубранець і Біла.

18 січня 1945 р. о 17.00 у Мамаївцях були повішені Г. М. Воєвідко та М. В. Гордей, а о 17.30 у Шубранці петля обірвала життя В. М. Бідняка і Д. М. Городецького [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. П-7412. - Арк. 228, 231].

Та чи припинило це діяльність УПА? Ні. Вона продовжувала боротьбу, пристосовуючись до нових умов. Боївки діяли в основному на Буковині, інколи заскакуючи в Колінківці та інші, здебільшого придністрянські села Хотинського р-ну. Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський p-ни залишались майже повністю поза їхніми рейдами.

Політбюро ЦК ВКП(б) і політбюро ЦК КП(б)У, стурбовані діями ОУН-УПА, щороку по кілька разів приймали рішення про завершення ліквідації “банд ОУН’. В області летіли партійні постанови, накази наркомів НКВС і НКДБ, які вимагали якнайшвидше покінчити з “бандами українсько-німецьких націоналістів”.

ЦК КП(б)У постановою від 22 січня 1945 р. встановив щоденну звітність обкомів КП(б)У західних областей про хід боротьби з «бандитизмом». З лютого 1945 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило текст закритого листа секретарям обкомів і райкомів КП(б)У, начальникам обласних управлінь НКВС та НКДБ західних областей УРСР, в якому нагадувало усім керівникам партійних органів, що “для успішної боротьби з українсько-німецькими націоналістами треба мобілізувати всі сили партійно-радянського активу, поліпшити політичну роботу серед мас, рішуче і нещадно викривати куркульство та інші капіталістичні елементи”. В листі відзначалося, що позитивних результатів у цій справі добилися партійні організації та органи

НКВС і НКДБ Львівської, Дрогобицької, Станіславської областей. В першій з них при проведенні військово-чекістських операцій, зазначалося у листі, з 10 по 31 січня 1945 р. було убито 771, захоплено в полон 4732, явилося з повинною 4335 вояків УПА, в Дрогобицькій убито 876, взято в полон 1729, прийшло з повинною 3677 вояків, у Станіславській - відповідно - 944,1323 і 1155 бійців.

У той же час у листі говорилося, що в більшості районів Тернопільської, Волинської і Чернівецької областей погано виконуються рішення ЦК КП(б)У від 10 січня 1945 р. В Тернопільській обл. за вищезазначений час з’явилося з повинною 438, у Волинській - 638, у Чернівецькій - лише 198 вояків УПА [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 16. - Спр. 29. - Арк. 76].

Навесні 1945 р. новим окружним провідником Буковини став “Сталь”. Він змінив систему зв’язку. Було введено персональний умовний зв’язок. Тобто при першій зустрічі ті, що зустрічалися, домовлялися між собою про час і місце наступної зустрічі. Це обумовлювалося недовірою до зв’язкових, яких органи НКВС-НКДБ часто перехоплювали і змушували працювати на себе.

Згадана обставина змусила крайовий провід передати свої бойові формування в розпорядження територіальних проводів ОУН, які від збройних демонстрацій перейшли в глибоке підпілля. Однак це їх не врятувало від розгрому.

Через півроку після Артемізії Галицької і Мирослава Гайдука були захоплені “Ярема-Кирило” - Кушнірик Георгій Онуфрійович - референт з пропаганди окружного проводу ОУН і референт жіночої мережі “Одарка” - Стефанія Понич. Вони, рятуючи своє життя, розкрили все підпілля ОУН і його бойові формування [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 80]. Це був період великого погрому і водночас період розброду в УПА Буковини. Сотні молодих хлопців зі зброєю і без зброї кидали боївки і йшли з повинною в органи НКВС-НКДБ.

Були непоодинокі випадки, коли найвірніші бойові побратими, будучи схопленими, погоджувалися на співробітництво з НКВС-НКДБ, допомагали ловити і знищувати своїх учорашніх командирів і товаришів. Смертю інших купували собі життя.

Були й такі випадки, коли з Тернопілля на Буковину приходили під виглядом боївок УПА спецзагони НКВС, встановлювали зв’язок з районними, надрайонними та кущовими провідниками, вивчали мережу ОУН і зникали. Після цього в районах починалися арешти. Керівники ОУН губилися в здогадах, хто їх видав. Це сіяло настороженість, недовіру, непевність, деморалізувало вояків. Так, в грудні 1944 р. на Заставнівщину заскочила “боївка” “Бистрого”, яка в районі Онута і Самушина нібито провела бій з військами НКВС. «Бистрий» налагодив зв’язок з Артемізією Галицькою і навіть запросив її у с. Синьків Тернопільської обл. на зустріч. У розмові з нею він заявив, що хоче зі своїм куренем перейти на Буковину, але за умови, що там йому буде створена матеріальна база і забезпечене лояльне ставлення місцевого населення. Він сказав “Мотрі ”, що в перших числах грудня при переході на Буковину справді вів бої з військами НКВС і зазнав великих втрат, а тому змушений був повернутися на Тернопілля. В той час його “боївка” нібито реформувалася, а командування дуже хотіло напасти на Чернівці, щоб звільнити з в’язниці всіх арештованих. “Бистрий” запевнив, що в нього вдосталь і зброї, і людей. “Мотря” сказала йому, що на Чернівці поки що нападати не можна, бо місто переповнене військами. Пізніше “Бистрий” мав ще одну зустріч з районовою Заставнівщини Кушнірук Євгенією Григорівною - “Тетяною”. А потім він зник і більше на Буковині не з’являвся. Сьогодні уже відомо, що “боївка” “Бистрого” у складі 60 осіб була сформована з колишніх упівських бойовиків управлінням НКВС Тернопільської обл. і активно діяла під виглядом контрольного відділу СБ на Тернопіллі, заскакуючи при потребі й на Буковину. Очолював її начальник відділення по боротьбі з бандитизмом майор держбезпеки Соколов, який за боротьбу з “українсько-німецькими націоналістами” був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але чомусь не одержав його [Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2 кн. -К.: Либідь - Військо України, 1994. - Кн. 1. - С. 172-173].

Широкий погром оунівських організацій на Буковині викликав у “Сталя” тривогу, а заодно й недовіру до місцевих кадрів. Взявши керівництво Буковинським проводом ОУН на себе, він встановив сувору дисципліну і конспірацію. На окремі відповідальні посади замість буковинців призначив галичан. Так, на місце арештованого Мирослава Гайдука, який був родом з Вижниці, призначив своїм заступником “Недобитого” - Юліана Матвіїва, котрий в період німецької окупації був начальником Кутської районної поліції. На посаду провідника СБ замість “Галагана” призначив “Кривоноса” з Галичини. Організаційним референтом, правда, став “Петренко”, він же “Назар” - Олексій Тодорович Домчук, учитель з Товтрів [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 80].

Улітку 1945 р. за вказівкою крайового проводу відбулися організаційні зміни в Буковинському окружному проводі ОУН. Сім колишніх референтур скоротили до чотирьох. Санітарна, військова і жіноча були ліквідовані. Курінь УПА розформували на дрібні бойові групи, які підпорядковувалися територіальним провідникам. Вербовку жінок в ОУН заборонили. Референтури, які залишилися, виконували ті ж функції, що покладалися на них і раніше.

Зміни в структурі Буковинського окружного проводу ОУН призвели до змін у низових ланках. Якщо до червня 1945 р. в окружний провід входило три повітових проводи ОУН - Вашковецький, Вижницький і Чернівецький з утворенням у кожному з них тільки двох відділів - організаційного і СБ, то з червня 1945 р. до складу трьох повітових (надрайонних) проводів входило 8 районів. А саме: у Вашковецький повітовий провід увійшли - Вашковецький, Сторожинецький і Чернівецький районні проводи ОУН, Вижницький надрайонний провід об’єднував Вижницький і Путильський районні проводи, а Чернівецький надрайонний провід об’єднував Садгірський, Кіцманський і Заставнівський районні проводи ОУН. Глибоцький, Хотинський, Герцаївський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський p-ни залишилися поза увагою ОУН Буковини.

Районні проводи ділилися на кілька кущів, у які входило по 4-5 сіл. Кущ очолював кущовий провідник ОУН із числа найбільш активних членів. Він же очолював і кущову боївку, яка знаходилася на нелегальному становищі. У кожному селі із членів ОУН призначався станичний, який відповідав за людей і за стан справ у селі, де проживав легально.

Після 1945 р. організаційна структура ОУН Буковини мінялася кілька разів, але ці зміни не привели до бажаного результату. Стисло скажемо, що координовані дії УПА на Буковині припинилися влітку 1945 р. Далі вже діяли окремі боївки, які рідко коли узгоджували свої дії. В результаті військово-чекістських операцій та внаслідок зневіри багатьох членів ОУН-УПА в доцільності збройної боротьби в тих умовах, кількість боївок зменшувалася з кожним роком.

Розклад в УПА, часті зради, перебігання на бік НКВС-НКДБ змусили “Сталя” дати вказівку про нещадну боротьбу із зрадниками і помічниками органів влади, а тих, хто ішов з повинною, - вбивати поголовно. Служба безпеки ОУН посилила роботу по виявленню нестійких та ненадійних і нещадно з ними розправлялася.

Цим скористалися органи НКДБ-НКВС, які запустили в керівництво ОУН-УПА компрометаційні листи, котрими викликали недовіру і взаємозвинувачення серед членів проводу. Внаслідок цієї провокації у березні 1945 р. службою СБ був розстріляний “Тур” - Тодорюк Володимир, керівник Буковинського проводу ОУН. А до цього він розстріляв Луцію Карличук - дружину “Перебийноса”, лікаря УПА. У червні 1950 р., за розпорядженням окружного провідника ОУН “Недобитого” - Юліана Матвіїва, Михайло Нечай із с. Розтоки - “Дорошенко” розстріляв Марію Вейчук - матір двох вояків УПА “Петруні” і “Зорі” із хутора Янчулова Розтоцької сільради, боячись, щоб вона не видала органам влади людей, які переховувалися разом з її синами. Тоді ж за наказом “Сталя” Колотило Іван Якович - “Рись” із Руського Банилова розстріляв членів боївки “Олену” і “Анну” - Сільву Несторівну Купчанко. Перша була дружиною Михайла Миколайовича Нечая - “Дорошенка”, друга - Євгена Миколайовича Ротаря - “Тараса” з Драчинців [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 88-89]. У цей же час був підступно убитий і курінний “Перебийніс”, якого до того ж позбавили посади командуючого УПА Буковини.

Скажемо, що серед членів ОУН - вояків УПА було немало й справжніх героїв - мужніх, чесних, хоробрих, самовідданих, які воліли краще загинути, ніж потрапити в полон, видати своїх друзів, зрадити святу справу. В червні 1947 р. в Драчинецькому лісі були оточені загоном НКВС Филимон Миколайович Курчак 1919 р. н. та Іван Несторович Купчанко, рідний брат “Аскольда”. Удвох вони відбивалися до останнього патрона. Першим загинув Іван. Филимон, відстрілюючись, відбіг на пагорб. Коли в його десятизарядці закінчилися патрони, він витяг револьвер і вистрілив собі у скроню. Убитого бійця підібрав Филимон Тополюк і вночі таємно поховав на своєму городі.

Добру славу залишила по собі Савета Миколаївна Курчак 1926 р. н. із цього ж села. 29-30 грудня 1947 р. її як підпільницю привели на Денисівну, що під Чернівцями, у хату Михайла Фоки, де вона в підвалі друкувала листівки. Органи НКВС вистежили дівчину, оточили дім. Саветі вдалося вирватися з оточення і втекти у Валяву. Зупинилася у сім’ї Василя Рокочого. Але органи НКВС-НКДБ знайшли її й тут. Дім Рокочих було оточено. Дівчина мала гранату. Опинившись у безвиході, хотіла кинути її на нападників. Але по хаті ходила господиня з малою дитиною на руках. Савета зайшла в іншу кімнату і там сама себе підірвала. Вибухом їй відірвало обидві ноги. Енкавеесівцям вона потрібна була живою, аби потім допитати. Вони поклали її на підводу і відправили в лікарню до Кіцманя. Але дорогою Савета Миколаївна Курчак померла. Вона мала 21 рік [АЧОВПВАКПУ. - Спр. 4. - Арк. 142].

Таких прикладів можна навести багато. Вони свідчать, що окремі вояки УПА, потрапляючи в скрутне становище, коли перед ними стояла дилема: тортури чи смерть, обирали смерть. Гарячою кров’ю вписували свої імена в золоті сторінки боротьби українського народу за свою незалежність. Хоча було немало й підступництва та зради.

Однак ні самопожертва відчайдушних одинаків, ні жорстокість окремих боївок не могла врятувати УПА від розкладу і остаточної поразки. Сили були надто нерівні. Багатолітня фізична і моральна втома давала про себе знати. Віра в перемогу розтанула, як марево. Рядові вояки хотіли жити, як люди.

В той же час потужна державна репресивна машина жорстоко розправлялася з непокірними, доконувала їх різними способами: силою зброї, з допомогою зради, обману і підступництва.

ЦК КП(б)У, між тим, насідав на обкоми, на МВС і МДБ, слав листи і постанови, вимагав якнайшвидше покінчити з “бандами” ОУН. У постанові від 4 жовтня 1946 р. “Про стан боротьби із залишками українсько-німецьких націоналістів у західних областях Української РСР” відзначалося, що Чернівецький обком партії протягом 1946 р., по суті, не вів боротьби з “бандами”, вважаючи, що на території області перебуває лише одна “банда” в складі 11 осіб, тоді як насправді їх діє не менше 8, нараховуючи понад 100 вояків, які “тероризують населення районів і області”. ЦК пропонував МВС і МДБ скласти плани ліквідації окружних і районних проводів ОУН до 10 жовтня, а крайових проводів і членів центрального проводу - до 20 жовтня. Райкомам західних областей заборонялося передавати в обкоми відкритим текстом по телефону відомості про боротьбу з “бандами”. Вони мали надходити зашифрованими за трьома підписами - начальників райвідділів МВС, МДБ і секретаря райкому. До 1 грудня 1946 р. намічалося провести очистку кадрів від оунівських елементів на промислових підприємствах, транспорті та в установах [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 16. - Спр. 31. - Арк. 157].

Заходи з ліквідації боївок, проводів ОУН усіх рівнів були широкі. Але на початку 1947 р. в “Довідці про недоліки боротьби з бандами ОУН-УПА в Чернівецькій області” відзначалася “явна активізація оунівського підпілля” протягом всього 1946-го і початку 1947 рр. В жовтні і листопаді 1946 р. було по 14 “бандпроявів”, в грудні - 9, в січні і лютому 1947 р. - по 2. В довідці відзначалося, що “органи УМВС-УМДБ не зробили належних висновків, проявили злочинну бездіяльність, політичне бездумство і безвідповідальність, по суті, припинили боротьбу із залишками банд ОУН”. Від жовтня 1946-го по березень 1947-го, тобто за 5 місяців, органами “убито лише 5 бандитів”, а на території області активно діють окружний провід “Сталя”, 18 “бандгруп” та організацій загальною кількістю 113 осіб. У Чернівецькому сільському p-ні в 1946 р. було 26 “бандпроявів”, а “вбито лише 1 бандита”, у Вижницькому - 27 “бандпроявів”, “убито тільки 2 бандитів”. Аналогічне становище у Вашковецькому та Заставнівському р-нах. Агентурна робота занедбана. Начальник Сторожинецького райвідділу МВС Храмов зі своїми агентами та інформаторами не зустрічався по 2-3 місяці [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 75. - Спр. 115. - Арк. 207-208].

Наступ на ОУН ішов широким фронтом по всіх областях. Та оунівське підпілля не здавалося. В 1946 р. на Буковині органами НКВС було зареєстровано 153 його акції. З 1 січня по 20 березня 1947 р. - 20 акцій, за цей час 2 вояків УПА було убито, 64 взято в полон, 2 з’явилися з повинною. Чекісти втратили 24 бійці. У Боянчуку і Миткові було обеззброєно 14 бійців винищувального загону, зброя яких зберігалася вдома. 17 березня в с. Лопушна Вижницького р-ну боївкою був обстріляний оперуповноважений райвідділу МВС з двома солдатами і двома бійцями винищувального загону, в результаті - 3 убитих, 1 поранений. Нападаючі забрали зброю та обмундирування й зникли [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 75. - - Спр. 62. - Арк. 48, 75. Спр. 221. - Арк. 94].

В ЦК КП(б)У з обкомів йшли щодекадні інформації. Секретар Чернівецького обкому КП(б)У В. Я. Вовк доповідав секретарю ЦК КП(б)У Л.М. Кагановичу, що в 1-й декаді квітня 1947 р. “бандпроявів” на території області не було. “Органами МВС спільно з військовими підрозділами, - говорилося в інформації, - проведено 23 чекістсько-військові операції. В результаті були убиті: надрайонний провідник ОУН Северин І. М. по кличці “Скригун” 1916 р. н., уродженець с. Горішні Шерівці Садгірського р-ну; заставнівський кущовий провідник Антонюк Георгій по кличці “Байда” 1925 р. н., уродженець с. Самушин Заставнівського р-ну; помічник кущового провідника ОУН Отенія Микола Танасійович по кличці “Орел”, уродженець і житель с. Михальча-Спаська Чернівецького р-ну” [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 75. - Спр. 221. - Арк. 33, 35].

За цей час було арештовано 27 членів ОУН, вилучено 1 кулемет, 3 автомати, 4 гвинтівки, 7 пістолетів, 11 гранат, 287 бойових патронів, зруйновано 4 схрони, з яких забрано обмундирування і ряд цінних оунівських документів.

За станом на 10 квітня 1947 р. на оперативному обліку ще числилося 82 члени ОУН, з яких 57 рядових і 25 керівного складу - 5 членів окружного проводу, 2 надрайонних, 9 районних і 9 кущових провідників.

В усі “охоплені бандитизмом” райони направлялися групи оперативних працівників МДБ, 5-6 лекторів і доповідачів [ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 75. - Спр. 221. - Арк. 33, 35].

Кількість бійців УПА з кожним місяцем і роком зменшувалася, активність боївок падала, їхні керівники марно тішили себе ілюзіями, що скоро Англія та США оголосять війну СРСР і допоможуть їм вибороти незалежну Україну. Ще в червні 1950 р. “Недобитий”, повернувшись із Станіславської обл., куди їздив за вказівками про подальші дії ОУН, заявив на нараді командного складу, що їм треба утриматися в Чернівецькій обл. якомога довше і приступити до насаджування особливо довіреної мережі нелегальної ОУН на випадок війни. Та ні Англія, ні Сполучені Штати Америки війни Радянському Союзу оголошувати не збиралися. Органи ж МВС-МДБ продовжували виловлювати останні дрібні групи упівців, які ще не склали зброї. Боївки УПА новими вояками уже не поповнювались.

Напровесні 1952 р. були виведені зі своїх схронів останні керівники бандерівського руху на Буковині - Юліан Матвіїв (“Недобитий”), Петро Михайлович Іванишин (“Баша”) і Микола Пилипович Кричун (“Черемшина”). Після цього з’явився з повинною і керівник Путиль- ського районного проводу ОУН Дмитро Дмитрович Томнюк (“Сокіл”). Остання сторінка підпільної діяльності ОУН-УПА була закрита.

Підсумовуючи майже восьмирічний період боротьби з ОУН-УПА - з квітня 1944 р. по січень 1952 р., - управління КДБ Чернівецької обл. у “Довідці про ліквідацію підпілля українського буржуазного націоналізму і його банд на території Чернівецької області” зазначало, що за цей період оунівським підпіллям було здійснено 500 диверсійно-терористичних актів, в результаті яких убито і замучено 600 осіб партійно-радянського активу, бійців Червоної армії, військ НКВС, чекістів, а також мирних громадян, серед яких старики, жінки і діти. Спалено і розгромлено 10 колгоспів і радгоспів, майно сільських рад, магазинів сільських споживчих товариств, молокоприймальних пунктів, аптек та інших закладів. Були спалені уже згадувані Берешметський деревообробний комбінат, Дорошовецький спиртзавод, зруйнована вузькоколійка Берешметського комбінату, знищувався телефонний зв’язок між селами і райцентрами [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. 322. - Арк. 99-100].

Та все ж розправитися з боївками одним махом не зміг. Озброєна в основному стрілецькою зброєю, не добре навчена, малочисельна, УПА 8 років вела нерівний бій за право українського народу бути вільним господарем на рідній землі.

Втрат Буковинська ОУН і УПА зазнали великих. Тільки число убитих в сутичках під час військово-чекістських операцій сягає 1613 осіб. Серед них такі командири сотень і боївок УПА, як “Скригун”, “Юрась”, “Боярин”, “Лев”, “Сталь”, “Боєвір”, “Сагайдачний”, “Яструб”, “Перебийніс”, “Дуб”, “Степан”, “Меч”, “Береза”, “Залізняк”, сотні інших достойників і рядових.

Частина провідників ОУН і УПА Буковини була схоплена, заарештована, засуджена до різних строків ув’язнення, а дехто й до розстрілу. Це Артемізія Галицька (“Мотря”), Мирослав Гайдук (“Федір”), Микола Кричун (“Черемшина”), Георгій Кушнірик (“Кирило”), Стефанія Понич (“Одарка”) та ряд інших. Декому вища міра покарання була замінена довголітнім ув’язненням. Всього ж було арештовано і засуджено до різних строків покарання 1372 прямих учасників боївок УПА, станичних, розвідників та зв’язківців.

Немало вояків УПА стало жертвами внутрішньої недовіри, а інколи й зневіри у доцільності збройної боротьби проти радянської влади.

Багато людей, які безпосередньої участі в ОУН не брали, але свідомо чи несвідомо допомагали боївкам УПА харчами, одягом, ліками, нічлігом, потрапило у виправно-трудові табори НКВС. їх судили як “бандитських пособників” на 8-10 років виправно-трудових таборів або ж вивозили на вічне поселення в Сибір, на Урал, в Казахстан, в Далекосхідний край та інші віддалені краї СРСР. Всього таких виселенців було вивезено з Буковини за 1941-1948 рр. понад 5500 осіб. Значна кількість їх там загинула, особливо багато померло малих дітей, літніх чоловіків і жінок, які не могли швидко адаптуватися до великих холодів, були знищені голодом і хворобами.

Отже, діяльність ОУН і УПА на Буковині, як і по всій Західній Україні обійшлася занадто дорого як для самої ОУН, так і для тих, хто її підтримував, хто їй симпатизував.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга перша. Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. С. 103-115