Перстень з тризубом
Цей спомин виринув в пам’яті колишньої зв’язкової ОУН-УПА «Тополі» – САВЕТИ ПОНИЧ-ШМІГЕЛЬ. Ми (я і Дмитро Проданик) записали цей спогад, коли гостювали у цієї прекрасної людини. В її розповіді не відчувалося злоби, гніву, лише не помітно тремтів від болючого спогаду її ніжний, тихий голос.
«В 1941 році мені минало 14 років, як мене заарештували румуни. Оділи наручники і повели до Чернівецької тюрми. Допитували, де мій старший брат Василь, чи приходить додому, а з ним інші хлопці. Я не признавалася, тоді вони ланцюгом зв’язали мені ноги, а потім руки, підвісили і безжалісно били мене в п’яти. Цю неймовірно страшну біль, як я витримала не пам’ятаю, бо втратила свідомість. Кати відливали водою і знову били. Потім тиснули мені в дверях пальці, бачите які мої нігті? їх майже немає. Мої крики і плач чула моя мама, яка була ув’язнена після мене і знаходилася в сусідній камері. Нас розмежовувала тюремна стіна. Не маючи ніяких доказів, через деякий час мене звільнили. Ледве дійшла до дому, ноги були опухлі й сильно боліли.
Мій брат Василь пішов в УПА, мав псевдо «Летун». В кінці 1944 року відбувся бій між чекістами і боївкою повстанців, в якій воював і мій брат. В цьому бою він отримав поранення в руку.
Коли я робила йому перев’язку, то замітила на його руці золотий перстень з емблемою Тризуба. Щоб він мені не заважав під час перев’язки рани, я зняла його і одягнула собі на палець. Через деякий час мене знову заарештували вже радянські оперативники і без офіційного суду місцеві посіпаки вирішили мене позбавити життя через повішання.
Серед села вже була встановлена шибениця, яку стерегли конвої – «доблесні» зрадники-стрибки, родом з нашого села Зеленева. Вони кинулися оперативно виконувати наказ чекістів, потягли мене до шибениці – місця моєї страти. Я побачила, що на перекладині висить повстанець Іван Миколайчук, мені стало страшно, коли глянула на його синє обличчя, відкриті очі, в яких побачила передсмертні муки і сум.
Я озирнулася, побачила гурт односельчан, які з цікавістю спостерігали за проведенням страшного видовища-злочину.
Серед них був і голова сільської ради Олекса Даниляк. Я подала йому знак, сподіваючись на допомогу, а він у відповідь крикнув: «Вішайте, вішайте, чого чекаєте!». Стрибок, який тягнув мене до петлі, побачив на моїй руці перстень і сказав чекістам: «У неї золотий перстень з Тризубом». Вони пошептались між собою і відмінили своє рішення знищити мене, сказали повести в сільраду.
На наступний день відправили в Чернівці, де після чергових допитів відбувся суд. Оголошено вирок: 10 років позбавлення волі в таборах строгого режиму.
Таким чином і з Божої ласки перстень з Тризубом врятував мене від неминучої смерті.
В своїх молитвах кожний день дякую Богові за його щиру ласку!
Зі слів Понич-Шмігель Савети записала Ірина Войцехівська.
Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С.432-433