На початку серпня 1942 р. районний провідник ОУН Путильщини Степан Торак-“Тополя”, зустрівшись з Миколою Кричуном, запросив його до себе додому (у с. Тораки Путильського району) і під час розмови запропонував вступити до ОУН. Після роз’яснювальної бесіди про завдання Організації та читання літератури (Декалогу, листівок), Микола дав згоду і став виконувати функції зв’язківця між Путильським районним проводом ОУН і організаційним референтом Буковинського обласного проводу ОУН Мирославом Гайдуком-“Шапкою”.
Під час зустрічі у м. Вижниця обласний організаційний референт ОУН Буковини “Шапка” присвоїв йому підпільне псевдо “Черемшина” і відразу дав доручення передати записки-“штафети” та забрати літературу, попередивши його при цьому про сувору конспірацію. “Черемшина” одразу взявся до праці і залучив до ОУН як зв’язкового Петра Зурака, надаючи йому псевдо “Беркут” [ ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т. 2. - Арк. 280-284 (протокол допиту Кричуна М.)].
Цілком імовірно, що на початку 1943 р. районний провідник ОУН Путильщини “Тополя” запропонував “Черемшині” посаду заступника керівника районного проводу ОУН, а після його згоди обласний організаційний референт “Шапка” затвердив його призначення. Тож М. Кричун обійняв посаду районного організаційного референта ОУН Путильщини [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 284-287].
15 травня 1943 р., отримавши повістку до румунської армії (№ 1179112 від 30.04.1943 р.), “Черемшина”, за вказівкою райпровідника “Тополі”, перейшов на нелегальне становище, на якому перебував аж до захоплення його органами держбезпеки СРСР 28 травня 1952 р. [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 279.].
Тож румунським жандармам не вдалося його заарештувати, за їхньою інформацією Микола Кричун разом з Іллею Мацьопою втекли до Галичини. Військовим трибуналом 8-ї піхотної дивізії м. Чернівці за антирумунську діяльність обох заочно засуджено до смертної кари [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Т. 3. - Арк. 18 (информационная нота № 644 от 31 июля 1944 года)].
У квітні 1944 р. “Черемшина” отримав від “Федора” записку із вказівкою прибути на зустріч. У супроводі охоронця Омеляна Савчука-“Штудера” він вирушив до с. Іспас Вижницького району, де перебував обласний провід ОУН Буковини. Під час зустрічі обласний провідник ОУН Буковини Артемізія Галицька-“Мотря” призначила його провідником Путильського районного проводу ОУН у зв’язку з арештом райпровідника “Тополі”. До складу району були включені прилеглі села Вижницького району: Берегомет, Мариничі, Петраші, Розтоки [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 292].
Після повернення “Черемшина”, як районний провідник, поділив терен району на чотири підрайони та призначив підрайонних:
I-й підрайон (сс. Берегомет, Мариничі, Петраші, Розтоки) - Петро Джуряк-“Дуб”;
II-й підрайон (сс. Дихтинець, Киселиці, Тораки, Путила) - Власій Дутчак-“Гайворон”;
III-й підрайон (сс. Сергії, Плоска, Селятин) - Ілля Мацьопа- “Хмара”.
IV-й підрайон (сс. Довгопілля, Стебні, Конятин, Яблуниця) - Григорій Чев’юк-“Лісовий”.
У кожному з підрайонів створено по 3-4 станиці (станиця охоплювала один населений пункт – Д.Проданик), а підрайонні підібрали та призначили станичних. Загалом, за час керування “Черемшини” районним проводом ОУН Путильщини, чисельність підпілля досягла 50 членів [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 272, 292-294.].
До районного провідника “Черемшини” доправляли всіх затриманих членів ОУН, які поверталися на Буковину через терен Путильського району після звільнення з румунських в’язниць. Так, у серпні 1944 р. боївкою під командою Василя Савчука-“Лебедя” було затримано двох оунівців: Георгія Кушнірика-“Кирила” та Дмитра Том’юка-“Верховинця”. “Черемшина” у розмові з ними повідомив, що вони будуть чекати прибуття обласного організаційно-мобілізаційного референта “Федора”, який проведе їх призначення до організаційної праці [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4 (кримінальні справи на нереабілітованих осіб). - Спр. 7434. - Арк. 16-17 (протокол допиту Кушнірика Г.)].