РУМУНІЯ.
Суспільно-політичний огляд на час від
1.XII. 1943 до 15.1.1944 р.
На Буковині цілий грудень і початок січня пройшли під знаками нових репресій. Ці репресії у виді сільських судів, які ввійшли в життя на 1.ХІІ.[19]43 р. Судять всіх тих, які зробилися винні супроти Румунського уряду. За найменшу провину страшенно б’ють. Б’ють головно тих, які повернулись з війська. Арештують і б’ють всіх тих, які брали участь у протижидівській акції під час проголошення самостійності 1941 р. Судять тих, що говорять в родинному житті по-укр[аїнськи].
Всім тим, що служили при більшовицькому війську або більшовицькому уряді, видають метрики і пашпорти без державництва, на підставі яких тратять право горожанства. Разом із цим конфіскують все нерухоме майно і мають кудись їх вивозити. Родини не є обов’язані виїжджати із експульзатами, але ті, що хотять їхати, вносять заяви до міністерства внутрішніх справ, зрікаючись румунського горожанства - одержуючи відповідні документи до виїзду. Про місця дестинації ніхто не може знати. Однак, добачають, що переселюють їх під більшовицький фронт.
Родинам підпільників, тих, які перейшли до Галичини, зінвентаризували все майно і на днях мають конфіскувати.
З Черновець повідомляють, що військовий суд вибирається в регат. Разом з цим судом вивозять всіх політв’язнів, ще не суджених. Число в’язнів є змінне. Одних за викуп випускають, других нових - арештують.
На кордоні Черемша румуни зняли польові телефони.
Підсилилась румунська жандармерія по всіх станицях на 30 осіб. По більших селах, на яких 400-500 чисел, є по дві жандармерські станиці.
По українських селах святкують свята після старого стилю. Жандармерія силувано наганяла населення до церкви в днях 24, 25 і 26 грудня. На старі свята заборонили людям святкувати. Бували випадки, що викидали миски з кутею надвір під час вечері, а людей виганяли до неконечної праці.
Румуни вже більше не набирають до війська з українських сіл. Румунська погранична жандармерія кинула поголоску на цей бік, “що всі українські емігранти, вертаючись до Румунії, не мають чого страхатись, бо румунський уряд, напевно, не буде мати екзекутиви над ними”. (Це, мабуть, відповідь на німецькі домагання прийняти буковинських емігрантів до краю).
Один румунський полковник (Мунтяну), промовляючи до робітників, сказав: “Ми вже довго не будемо терпіти такої наруги. Мусимо самі остаточно рішати про свою державну долю. Німці вже програли війну і щоб ми, разом з ними, не провалились, мусимо шукати певного і рішаючого виходу із цієї ситуації. Наші державницькі експерименти від десятьох літ, вивчили нас в найскрутніших моментах робити здоровий зворот в нашу користь”.
Румунізація Буковини.
1.XII.[19]43 р. в Чернівцях відбулася річниця 25-ліття злуки Семигороду з Румунією. Акт із 1940 р. румуни вважають за нову господню пробу, яку зуміють видержати, бо Семигород мусить вернутись до Румунії.
Університетський професор В. Болдур видав одну книжку під заголовком “Румунська Бессарабія”. Ця книжка має чотири томи:
1) Бессарабія в світлі румунської історії;
2) - // - під російською займанщиною і румунські національні маніфестації в житті провінції;
3) Відношення суверенності в Бессарабії;
4) Бессарабія під совітською займанщиною.
– Нові розпорядки “румунських залізничних шляхів”. Туристи можуть виїжджати в гори лише малими групами, найбільше 5 осіб. Провідники груп мусять представити при касі білетів спис з ім’ям і довідкою етнічного походження (звідки походить, місце праці і де йде).
– В днях 14 і 15.ХІІ.[19]43 р. міністер просвіти Петреску зорганізував для 60 інспекторів і підінспекторів конференції в Чернівцях, з ціллю зреорганізувати буковинську народню школу на засадах: зактивізовання вищого народнього курсу, для створення практичних наукових центрів, діточих городів, артілів, шкільних кооператив, кантин, аптек і т. п.
– Чернівці 18.ХІІ.[19]43 р. Газета Буковина Літературна хоче поставити нову статую поета Емінеску (Еміновича), яку забрали большевики. Заінсували про пропозиції поставити цю статую перед театром, а не на попередньому місці - перед катедрою.
– Громадський уряд з Черновець працює над планом систематизування міста. В цьому плані є сплановано перекроїти місто навхрест двома великими бульварами, на площах торговельних заложити парки і поставити великі пам’ятники для короля Фердинанда І, для поетів: Емінеску, Александрі і Поповича, для музика Чіпріяна Порумбеску, для науковця Євдокія Гурмузакі, для маляра Бучевського і бояра Флондора.
– В Чернівцях є створена шкільна поліція, яка по всіх вулицях провіряє молодь. Учням є заборонено ходити вулицями міста від 17 год. Від 14.ХІІ.[19]43 р. почалися проби пасивної охорони перед евентуальним повітряним бомбардуванням.
– В селі Мігальні [Михальчі] прийшли директор з учителем до господаря Чернявського, щоб винайняв їм хату. Господар відмовився тому, що має велику сім’ю. Вони напали на нього з лайкою, що він держить хату на протидержавну, протирумунську і протишкільну акцію. Про цю справу розписалась вся румунська преса, жадаючи покарання селянина. Подібні випадки стрічаємо по всіх укр[аїнських] селах.
– На 16.ХІІ.[19]43 р. було подано до загального відома, що 8.ІІ.[19]44 р. відбудеться ліцитація т.зв. зкольонізованих і зрумунізованих лісів. Ці ліси є власністю тих людей, яким відобралося право громадянства, а майна їх перейшли на державу. Мали б зрізати 5.928 буків, 25.733 ялиць на опал для переселенців-румунів з регату в Буковину.
– Губернаторство Буковини організує по всіх містах культурно-національні свята із багатим національним матеріялом в програмі, з ціллю зрумунізувати міста. Всякі прояви укр[аїнського] життя заборонено.
– В Букарешті, в німецькій лєґації, міністер Кілінґер відзначив, з наказу Гітлера, 3[-ох] університетських професорів, які брали участь у подорожі до Німеччини в цілі ратифіковання кордонів нім[ецько]-румунських.
– 22.ХІІ. [19]43 р. в селі Магала Черновецького повіту (румунська кольонія) відбулася велика маніфестація різдвяних традицій. Присутними були: префект з Чернівець і інші поважні гості з повіту. Префект, м[іж] ін[шим], радив населенню Магали використовувати свята, бавитись, але й слідити за подіями, які можуть заіснувати на сході Буковини.
– Доктор Нандріт, унів[ерситетський] проф[есор], родом з Магали, відповів префектові: “Помимо того, що мої односельчани мають садистичний темперамент, вони, однак, так як і населення з Боян - ін[шої] рум[унської] кол[онії] на Буковині, - відіграють поважну ролю в румунському житті на Буковині. Вони творять “причілок румунського фронту перед українізацією і русифікацією, які загрожують з півночі і сходу”. В такому разі признаю, що є краще для нас бути такими, ніж допуститися до винародовлення”.
– Всі жиди з Черновець є зобов’язані робити примусову працю для батьківщини.
– Губернаторство з Буковини заінсталювало в Чернівцях радіо, але поліфікатор емісійний. Передана була тільки на Гориччі [Горечі] летунсько-емісійно-рецепційна станція.
Комунікат з 18.ХІІ.[19]43 р. Арт. І. - Всі мешканці Буковини, які ще мають зброю, набої чи військові речі румунського походження або чужого, мусять все до 30.ХІІ.[19]43 р. зложити в жандармерії по селах, в поліції - по містах.
Арт. II. - Ті, які добровільно здадуть зброю, не будуть поставлені під суд. Ті, в яких після реченця знайдуться такі речі, будуть покарані карою смерті, після Арт. І. ч. 80 держ[авного] закону із 1941 р. Ті, в яких знайдеться військове убрання, будуть покарані тюрмою від 6 місяців до 4[-х] років.
Арт. III. - Є заборонено передержувати й переховувати, давати місця на стрічі, допомагати при втечі: парашутистам, шпигунам, полоненим, утікачам, дезертирам, підпільникам і ін[шим]. Виновники будуть покарані смертю і конфіскуванням майна. Якщо вину поповнить хтось несвідомо, кару перемінюється в тюрму від 6 місяців до 4[-х] років.
Арт. IV. - Помічники, співробітники, провокатори і ті, що бачуть і не доносять, будуть карані тою самою карою, що автори вини.
Арт. V. - Дослідження вини переводитимуть поліційні офіцери, відставляючи виновника разом з протоколами, до воєнного суду.
Підписаний: генерал військ[ового] корпусу
Роковіца Михайло.
Перший прокуратор міліт. інст. ґметр:
Повел Погояца.
Німці в Румунії.
Німці зарядили арештувати всіх тих урядовців і вільних фахівців, що втікали в регат перед більшовицькою загрозою, за спровокування паніки серед населення.
Німці опанували в Чернівцях: двірець, пошту, телефони і касарні із Горичча. [Німці] змобілізували всіх українців до «Ваффен СС»-ів. З самого Черновецького повіту вже пішло 1.500 чоловік. Агенти гестапо змобілізували дуже багато політв’язнів до німецького війська. Число їх є трудно подати, бо одні пішли до війська, інших вивезено в регат, інш[их] знова, щоб позбулись права горожанства, вивозять кудись.
Німці всіх полонених з сов[єтської] армії українців з Буковини, вивозять.
Німці опанували румунською залізницею в Молдавії і полуднево-східньої Мунтенії. Побережжя Чорного моря є під охороною нім[ецьких] пограничників. Між іншим, нім[ецькі] пограничники стежать і на побережжю моря в Болгарії. Вони дали наказ, щоб з усіх великих болгарських міст до 24.XII. винеслися всі жиди.
Огляд румунської преси за місяць грудень 1943 р.
– Істамбул з 19.XII.[1943 р.] передає розмову першого рум[унського] міністра Михайла Антонеску із редактором Гиладерін Єзіна.
На питання Єзіна, в яких реляціях є Румунія з Німеччиною, Антонеску відповів: “Ще в 1940 р. Румунія знаходилась під доконаним фактом помилкової політики. Найбільшої помилки, яка буде зареєстрована в історії світу. Без ніякого спротиву, Румунія віддала більшовикам Буковину, Бессарабію і ін[шу] частину Молдавії. В 1941 р., коли німецькі війська почали акцію проти Москви, румунська армія ввійшла в союз з нім[ецькою] армією, щоб врятувати незалежність, забезпечити існування держави і перепиняючи інвазію, яка прямувала по через Румунію до Адріятики.
В цей спосіб ми врятували і ін[ші] народи з Балканів. Ми принесли кольосальні прислуги не лише Балканам, а і південній Европі та навіть цілій Европі, яка опирається на рівновазі східньо-полудневої Европи”.
На питання: про взаємини румунсько-мадярські, Антонеску сказав: “Говорити про взаємини рум[унсько]-мадярські, означає піднести проблему Семигороду. Вам говорилося про зусилля, вложені для одобрения взаємин рум[унсько]-мадярських. Але ці взаємини були перетяті історією”.
На питання: чи діскордія є лише історична, Антонеску відповів: “Історія є синтеза життя. Історія є сама кров і біологія народів. В Будапешті вам говорили про тяжкі перепони, що стрінули мадяри у спробах одобрити наші взаємини.
В сьогоднішніх обставинах, я не хотів би сакрифікувати загальне для особистого. Зробив великий ефорт приблизити нас до мадярів, але зустрів я кольосальні перепони.
1.500.000 румунів із північної Трансільванії були поставлені під нелюдський режим. Сотки тисяч румунів були вигнані з своїх хат. Молоді румунські мілітаризики були запряжені до плуга, як в середньовіччю. Малі діти від 7 літ, були прогнані від своїх родичів, щоб не гибли з голоду.
Не є досить одобрити взаємини державні, але суть є в житті народу. Однак, імператив часу вимагає опанування себе і раціонального розсудку, яких ми хочемо інфільтрувати з нашими сусідами”.
3) Румунія, як [окоп] Туреччини. “Взаємини румунсько-турецькі є проблема духова. Зовнішня політика нашої держави не спирається лише на психології, але є виразом історії. Нас в’яжуть абсолютно ідейні інтереси: Чорне море і Балкани, але найважніше ще паралелізм історичної долі і нашого взаїмопокликання в цивілізації: Туреччина [є] господарем Дарданелів і Босфору, Румунія - дунайських гирл. Не сміємо забути, що великий Ататюрк сказав: “Румунія є окопом Туреччини”.
– Буковина. 15.ХІІ.[19]43 р. за ту саму провину: присвоєння речей з покинених жидівських хат, засуджено румуна Бендуля Олексу на 3 місяці тюрми, 2.000 леїв кари і 100 леїв коштів, а українця Велознака Івана - на 5 літ примусової тюремної праці і 2.000 леїв кари.
– Курентул 19.ХІІ.[19]43 р. подає відповідь п. Памфіла Шейкару англійському редакторові п. Вікган Штед-ові.
На закиди, що тільки одна Румунія - латинська держава - провадить війну проти аліянтів, Шейкару відповідає: “Організація держав у взаєминах їх союзницьких, не є обумовлена ідеологічними зв’язками. Інтереси завжди є вложувані алярмово, так, що не раз буває, що один інтерес заключаєш, лишаючи другі на пізніше.
Н[а]пр[иклад], Англія завжди зударялась з Росією на Далекому Сході, однак, сьогодні обумовлена алярмовою конечністю спаралізувати німецьку експансію в Европі, заключує приязну аліянцію з віковічним своїм ворогом. Не можемо сказати, що індивідуалістична структура демократичної Англії має якусь афінітацію з комуністичною структурою Росії”.
“Сусідність обумовлює зовнішню політику народів. Не можемо повірити в наївність п. Штед-а, що міг би жадати від Португалії провадити подібну зовнішню політику Румунії, ані Франція, ані Італія не мають безпосередніх кордонів з Росією.
Не лише кордони обумовили Румунію, увійти в акцію проти Росії, але й сама політика Росії із 1940 р., яка із цілою нахабністю кинулась пошматувати живе тіло румунської держави. Політика із 1940 р. відкинула всякі ілюзії Румунії, що в мирній пенетрації могла б осягнути доповнення кордонів.
Ми лежимо в тій частині Европи, де ще від 840 року з’являються на берегах Чорного моря північні москалі (ставить “руси-русичі” - це означає “веслярі”) (Тут автор ототожнює русича-українця з москвичом-москалем).
В 1224 р. румуни, названі тоді “протники”, під проводом Плоскині, в союзі з татарами, мусіли йти проти “русів”, бо ці були більш небезпечні нашим предкам, як самі татари.
Не буду входити в причини, які обумовили англійську політику розпочати Кримську війну в 1854 р., ані 1878 [р.] - анулюючи трактат, підписаний Іґнатієвом у Сан-Штефано.
Пригадаємо, однак, п. Штед-ові, постійні стремління Росії дійти до Середземного моря та опанувати протоками Дарданелів і Босфору. Чітко говорять самі про себе переживання Сір Ґрей-а в березні 1915 р., коли був приневолений Москвою признати права Росії над Константинополем і над островами Тенедос і Імброс з Егейського моря.
Сталінська політика із жовтня 1943 р., є вірним зразком царської політики з березня 1915 р.
В одній статті “Протоки і російська публична опінія”, проф. Єміліян Діяконеску з липня 1941 р., згадує про анкету царської газети з Петербурга в 1914 р., після того, як увійшла Туреччина у війну. Анкета мала розв’язати питання: “Людина хвора вмирає, що робиться тоді з її наслідниками?” Відповідь на це питання, не втратила вартості до сьогодні. В той час Босфор мав перетворитись в російський Гібралтар, для опанування теренів як в Азії, так і в Европі.
Проф. Котляревський писав: “Протоки мусять бути нашими і нашими вони будуть! Місто Константинополь є квестією Секундарною”.
Проф. Байков, мабуть, тому, щоб кникнути англійські побоювання сказав, що інтернаціоналізування міста Константинополя не може принести великих недотягнень російським інтересам.
Конклюзії директора царської газети є цікаві такими декля- раціями. Валахія, Молдавія (видно, що в поняттю Росії з 1914 р. не існувала ще Румунія), Сербія, Греція, Чорногора і Болгарія визволилися, завдячуючи російській армії і в цей спосіб Росія створила собі бараж, який припиняє її акцес на Егейське море.
В конклюзії Росія мусить заключити конвенцію мілітарну і васальний союз з балканськими державами, із Румунією: на зразок системи, вживаної Прусією 1866 [р.] [...], з якого вийшла конфедерація німецька, перетрансформована в німецьку імперію. Ті самі фази розвитку була б перейшла конфедерація з Балкан, в послідньому етапі інґльобацм всіх держав до Росії.
Сьогодні ці самі цілі опановують російську політику, але більш нахабну і не толерантну. Російські об’єкти є звернені проти Румунії і проти її існування. Сталін категорично відмовився дати план організації східно-полудневої Европи.
Радіо Москва з 15.ХІІ.[19]43 р. подало, що над російською теперішньою політикою, не може бути більше дискусій. Тому Сір Штід прудентно виминає вияснення румунської сусідкості з Росією.
Курентул з 25.ХІІ. [19]43 р. “П. Штед і орієнтальна анекдота”. Приятель Румунії п. Штед відповідає орієнтальною анекдотою на статтю п.Шейкару.
“Один турецький судія засудив одного скупого на грошеву кару 40 турецьких лірів. Скупий запротестував проти грошевої кари, яку замінено на дві інші кари: або з’їсти 40 цибуль, або одержати 40 буків. Скупий самозрозуміло вибрав з’їсти 40 цибуль, але на 39 впав знесилений, тоді прийняв кару буків. На 39 не зміг вже видержати. На кінець, мусів заплатити 40 лірів”.
П. Штед каже - помимо того, що Румунію не можемо порівняти до нашого скупого із анекдоти, але вона відіграла ту саму ролю із Німеччиною. Все, що мала [...], а на кінець, відносно московської конференції, змусить втратити державу.
П. Шейкару, головний редактор газети Курентул, відповідає п. Штед-ові, що політика англійська в сьогоднішній ситуації, не може дати малим націям нічого більше, як орієнтальних анекдотів. Однак, цікавить нас, яку анекдоту може скомбінувати Англія для своєї жертви - Польщі, якій в 1939 р. дала гарантію кордонів і яку сакрифікувала до своїх воєнних проти німецьких інтересів. А тим більше зараз, після московської конференції, Польща є в тій самій мірі сакрифікована, як і Румунія.
Штед хоче покрити трагічну ситуацію англійської політики цими анекдотами, бо конфронтація гаранцій кордонів із 1939 [р.] із сьогочасною ситуацією кордонів після конф[еренції] з Москви, вивели би Англію із оборонця малих націй. Те, що в’яжеться нас, ми не робимо собі ж[о]дних ілюзій відносно дівердженцій між Англією і Росією, яких ніщо і ніхто не може їх віддалити. Є постійні зудари між інтересами англо-російськими. Що не вибухнули вони на конф[ еренції] з Москви - це лише тому, щоб не повторити інтрасідженци із червня 1939 [р.]. Щоби Росія могла продовжати війну - розбіжності мусять бути накриті, Англія мусить уступати, а п. Штед - розповідати орієнтальні байки.
Але дефінітивно, чому властиво Англія не мала б відпускати до насичення Росії із земель Польщі, Румунії і Балканів навіть тоді, коли виринають питання і про долю Перської затоки?
Однак, питаємо, що остаточно осталось із знаної англійської Карти? Ждемо терпеливо на розвиток дальших англійських політичних потягнень, бо війна ще не закінчилась, а конференція Москви не була мировою конференцією, але воєнною.
Англо-американці, з власної ініціятиви, предложили Москві мировий пакт для Фінляндії. В силі англо-ам[ериканського] проекту, Росія повинна б признати Фінляндії границі ті, що були перед фін[сько]-сов[єтською] війною, але в заміну, Фінляндія мусіла б зобов’язатись здемілітаризуватись.
Совітський уряд відкинув англо-ам[ериканський] проект, предложений трипартійній конференції, яка пропонувала цілком противне:
1) Відновлення сов[єтсько]-фін[ських] кордонів, фіксованих мировим трактатом русо-фін[ським].
2) Демілітаризування обов’язкове Фінляндії.
3) Сов[єтська] Росія відмовляється своїх прав на півострів Ганґує. Однак, Фінляндія зобов’язується винаймити советам околицю Петсамо з рудою нікелю на 30-40 літ, з правом продовження контракту.
5) Фінляндія задержує свої сувереністичні права і є вільна вибирати по волі народу систему свого правління.
Опираючись на пропозиції і анти пропозиції на трипартійній конференції, бачимо, що англо-американці не можуть протиставитись совітським претензіям розв’язки малих народів. Ставимо собі гіпотезу (може і фальшиву), що англ[о]-ам[ериканці] дають всі концесії Москві на теренах Европи, щоб тільки могли задержати свої аеро-навальні бази на Далекому Сході, для можливості продовжувати війну проти Японії, в обороні своїх посілостей в Азії.
Але щоб не залишитись нижче від нашого приятеля п. Штед-а, то пригадаємо і ми собі орієнтальну повість.
Настратін Годжа, турецький популярний герой, знаходився одної доброї днини у великій фінансовій] скруті. В тяжкій задумі дійшов до воріт султана, на подвір’ї якого лежав на пишних килимах осел, якого слуги охолоджували вітрилами. Нараз Годжа заговорив: “ Шкода, що такий пишний осел, а немає голосу”. Здивований султан спитав його, як бачив коли осла, який говорить! Годжа відповів самозрозуміло, що бачив й можу й вашого за один рік вивчити говорити. Згодились за 40 лірів. Султан приказав віддати 20 лірів, осла і все, що йому потрібно.
Годжа забрав гроші і осла та поспішив до хати. Жінка як побачила, заломила руки. Знала, що знова наробив яких дурниць. На запит, оповів їй свою пригоду і сказав: “Не журись жінко, до року не одна голова може бути ще на тому світі. Можу я, осел або й султан померти”.
Тому, що засуди політичні дає трипартійний фор, не можемо ані ми, ані анг[ло]-ам[ериканці] рішати нашу доля, але мусимо потішити себе, як Годжа тоді, коли наробив дурниць, що за рік не одна голова поляже і зміниться.
Орієнтальні повісті мають свою суттєву вартість, але відіграє ролю в житті людини-нації її доля.
Курентул з 26.ХІІ.[1943 р.]. Римео Радорагенція ДНТо. На кампанії інавгуровання в Москві, рішилось перетранспортувати до СССР всіх дітей з полудневої Італії від 4-15 літ. Перший транспорт вже готовий до від’їзду. Багато транспортів вже є зорганізовані в Сіракузі, звідки будуть від’їздити діти до СССР.
Курентул 27.ХІЦ1943 р.]. - Памфіл Шейкару подає: “Совітська православна акція. Англ[о]-ам[ериканці] вважають, що признання православної церкви Сталіном, є один з підступів, яким він хоче охопити всі емігрантські кольонії в цілому світі, до яких політрук або агент не міг би так легко доступити, як примір- не і спокійне обличчя одного архієпископа”.
Курентул 16.ХІІ. [19]43. Зміна совітської конституції в зв’язку з Балканами. Якщо б москалі задоволилися границями із 1940 р., то напевне, це був би лише трік їхньої політики. Бо з руху їхніх акцій і з механізму їхньої політики є тяжко очеркнути майбутність сов[єтського] чину.
Після закінчення війни відбудеться радикальна зміна в житті народів, тому і в Росії кондиції зміни конституції, не будуть залежні від волі народу, але від зовнішніх обставин. Розвиток воєнних подій відкрив дуже багато недотягнень у сталінській конституції, тому центральний комітет іменував Ярославського, який має створити проект нової конституції в співпраці з військовим делегатом.
Совітський гуверн в тій самій цілі заангажував комісара народів Вашінського [Вишинського], який також мав би співпрацювати із репрезентантом армії.
Оба проекти вже готові і віддані для апробати перед Советом. Перший проект Ярославського твердить, що війна доказує конечність піднесення центрального авторитету. Редукуючи ще більше права автономних совітських республік і в тій мірі підсилити центральну екзекутиву до максимум. Редукування прав автономних провінцій мало б звестися тільки на компетенцію економічно- адміністративну, на міру бувших царських земств. Сталінові по закінченні війни, Ярославський пропонує тітль “Верховний правитель СССР” або “Регент” народів.
Другий проект Вашінського базується на цілком противних консідераціях від першого. Він доказує, що автономні провінції під час війни, доказали повну політичну зрілість і відданість “Батьківщині”. Республіки Україна, Білорусія, [...], найбільше потерпівші під час цієї війни, дали максимум забезпечення армії, без якої помочі нічого був би не вдіяв центральний совітський комітет. Як Росія виграє війну, то в великій мірі завдячуватиме авторитетам цих провінцій. Тому майбутня сталінська конституція повинна збільшити силу й авторитет місцевого уряду цих провінцій. З цим докажеться іншим народам, які знаходяться поза межами совітських республік, що совітська влада не вищербить прерогативів і авторитету їхньої національності. Але противно створить овиди нового розвитку самостійним національностям. Чітко зазначує Вишинський, що згідно із заявою військового генерального] командування, є конечність перетрансформувати совітську армію у автономні армії кожної провінції (України, Білорусії, Грузії). Проект Вишинського протиставиться титулові Сталіна, пропонованого Ярославським.
Цей проект є піддержаний Сталіном і верховним командуванням сов[єтської] армії.
Це є форма, в якій Росія хоче спаралізувати протиставлення національних держав з Балканів, які зможуть задержати свою армію, політ[ичну] організацію, адміністративну і всі прерогативи національної ідеї. Однак, можливість розвиватись в кадрі совітських республік.
Так як із ворога церкви, Сталін став оборонцем відродження її, на те, щоб віддалити протиставлення священства болгарсько-сербського для совітської пенетрації в Балканах, зміна сталінської конституції є мета широкої федералізації республік комплектно автономних, доповнює підготовляючі акції для майбутньої російської експансії у Балканах, віддалюючих ов’єкцій в зв’язку з риском втратити національний характер серед втілення до сов[єтської] Росії.
Між іншим, оба проекти були диктовані Сталіном, щоб увести в дискусію світа совітські проблеми, віддаляючи посудження, що російська революція увіходить у фазу бонапартизму, факт, який міг би бути вражаючим своїм демократичним аліянтам.
Росія робить політичний наскок на полудневий схід Европи, обмиваючись в дискусії тих двох проектів.
20.1.[19]44. Мотря.
Оригінал. Машинопис.
Джерело: ЦДАВО, ф. 3833, оп. 1, спр. 83, арк. 84-90.
Надруковано: Літопис УПА. Нова серія Т. 19 : Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951. Документи і матеріали. / ред. і упоряд. Дмитро Проданик. - Київ - Торонто: Вид-во "Літопис УПА", 2012. - Арк. 73-84, документ № 7.