СОТЕННИЙ “СКРИГУН”
Народився 1916 року в селі Горішні Ширівці Заставнівського району у селянській родині. Його батько походив з села Петраші Путильського району. Працелюбна сім’я Северина добре і вміло господарювала. Івонцьо від рідного батька, а згодом з історичної літератури багато знав про опришків Олекси Довбуша і Лук’яна Кобилицю, про їхню героїчну боротьбу зі всякими загарбниками і споконвічне прагнення українців до волі й незалежності.
У Горішніх Ширівцях закінчив сільську школу, а далі - навчання у Чернівецькій гімназії. Румунські окупанти вимагали писатися румунами від тих, хто хотів продовжувати навчання. На це Івонцьо категорично не погоджувався. Повернувшись у село, допомагав батькам і сестрам працювати у власному господарстві. Любив малювати і, видно, мав до того природний хист. Навчився фотографувати і робив гарні світлини, наче справжній професіонал.
Сестра Домка оповідає, що брат дуже любив читати “Кобзар” Т.Шевченка, українські газети “Час”, “Самостійність”, журнал “Самостійна думка” (заснований у Чернівцях Олегом Ольжичем).
“Наше село близько до Садгори і Слобідки. Брат мав там, як і всюди, добрих друзів. Відвідував у Чернівцях вистави українського театру і навіть брав участь у концертах. Був добре знайомий і приятелював із Дмитром Звіздою з Дорошівців. Дмитро часто гостював у нас, а Івонцьо в нього. Коли прийшла пора йти служити до війська, люто зненавидів румунів за те, що забороняли розмовляти українською мовою, і сміявся з того, що хочуть нас, українців, перетворити на румунів. Після звільнення з війська далі допомагав батькові у господарстві. Коли почалася війна, румуни українців на фронт не брали, не мали до нас довіри, але копати окопи або виконувати інші важкі роботи брали завжди без кінця-краю. Івонцьо покидає цю рабську працю, а з другим приходом москалів у березні 1944 року переходить на нелегальне становище і вступає в УПА, разом зі своїми побратимами веде нерівну боротьбу з московсько-большевицькими окупантами. Перед відходом продекламував уривок вірша “Большевикам”:
Я віддиху вам не дам, ви, прокляті трути,
За Париж, за Роттердам, за Базар, за Крути!
Про героїзм сотника УПА “Скригуна” та його друзів у 19-му томі Літопису УПА читаємо: “3 дій боїв УПА та боївок у розділі “Буковина в боротьбі” 17 грудня 1944 року в Костинцях окружна боївка під керівництвом “Скригуна” ліквідувала одного винищувача і спалила приміщення сільської ради. 21 грудня 1944 року в с. Кам’янка Глибоцького району ця ж боївка налетіла на штаб винищувачів. Під час перестрілки знищено командира винищувачів і двох яничарів. Здобуто автомат ППШ, два кріси і пістолет ТТ. Після перестрілки спалено сільраду.
8 січня 1945 року в с. Бросківці Сторожинецького району ця ж боївка налетіла на штаб винищувачів. У перестрілці вбито їхнього начальника і 4-х бійців. Здобуто німецький автомат МП і 7 крісів.
11 лютого 1945 року в с. Драчинці Вашківського району 300 енкаведистських погромників і ЗО їх прислужників у ранкові години напали на окружну боївку в складі 24 бойовиків під командуванням “Скригуна”. Ця боївка сміливим наскоком розгромила енкаведистську заставу, знищивши десятьох опричників, і відступила на прилісну гору, де зайняла оборону. До полудня енкаведисти кілька разів пробували збити патріотів з гори, але марно. Бій тривав з 8-ї години ранку до 2-ї пополудню.
Ворог втратив понад 76 опричників. Окрім того, було багато поранених. Боївка теж мала втрати. Загинув районний “Самсвій” і два стрільці. Розбито гранатою один скоростріл. Загинула кулеметниця Леся - бойова подруга командира боївки. Здобуто автомат ППШ, 9 крісів, 5 гранат і пістолет.
Це тільки три епізоди з бойової діяльності офіцера УПА “Скригуна”. Боївка “Скригуна” рейдувала по всій Буковині від Черемошу до Дністра. В 1947 році, перед Великоднем у п’ятницю, він прийшов на хутір Колонія біля Юрківців і зупинився у Мигайчука, мав намір провести великодні свята у рідних місцях. Хату, в якій він зупинився, оточили енкаведисти і “стрибки”. Северин через вікно вискочив з хати й опинився під густим градом куль. Чув, як одна з куль вп’ялася в його тіло.
Не бажаючи живим потрапити у криваві лапи енкаведистів, двома пострілами з пістолета добив себе...
Юрківчанин М.Довганюк, який тоді працював на пошті, розповідає: “Його, напівроздягненого і босого, на фірі привезли в Юрківці. Поставили під паркан, підперли з боків - фотографували. Операцією керував начальник Заставнівського відділу НКВД майор Шелідов. Ховали відважного, нескореного командира окружної легендарної боївки “Скригуна” таємно, уночі, щоб ніхто не знав, де спочиває тіло борця за волю України, котрий зі своїми побратимами в бою біля Драчинців повторив подвиг спартанців біля Термопіл”.
“Як вижили Ви після трагічної смерті брата?” - запитую сестру Калину.
“Всі ми були на напівлегальному становищі. Я вже була заміжня і жила окремо, навіть на іншому куті села. У селі панував тоді жахливий страх. Окупанти вбили Дмитра Бойка біля його хати. Йому було вже далеко за 60 років. Так ніхто й не знав, за що його вбили. Ті зайди добре вміли сіяти паніку і страх серед мирних селян. Така сама доля спіткала Леонтія Саїна. І донині ніхто не знає, де пропав його слід. Тата енкаведисти з стрибками завезли в садгірську міліцію. Там якийсь запитав тата: “Ти, діду, чому такий зарослий, неголений?”. Тато відповів: “Ви вже нас добре обголили!”. Господарство наше було знищене, як Содом і Гомора. Тато вже були в роках і, напевно, тому їх відпустили. Він поселився у напіврозваленій хатині”.
У розмову вступає сестра Василина: “Спочатку працювала у Чернівцях. Мене часто викликали в райвідділ НКВД. Питали про брата. Я відповідала, що нічого не знаю. Мене наші хлопці навчили працювати обережно й конспіративно. Я завжди носила їм їсти, коли вони перебували в нашій місцевості. В таких обставинах завжди зустрічалася з Івонцьом, з нашим дорогим братчиком. Він мав можливість перебратися на Захід, але відмовився покидати нашу зелену Буковину”.
Микола Гнеп
Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 238-240