Записав і опрацював Микола Черешнюк

ЦІНА ЗРАДИ

Марусик Іван Дмитрович, житель села Кадубівці: “Це сталося на початку червня (у зелений вівторок) 1947 року. До оселі мого батька, Марусика Дмитра Васильовича, 1909 року народження, вдосвіта прийшли шість повстанців і попросилися перебути в стодолі протягом дня. В цей день святили поле і я пішов з людьми. Десь опівдні почули постріли, але не гадав, що вони якимсь чином стосуються мого дому. Повстанців виказав хтось сільський, бо дві машини енкаведистів (50 чол.) прибули прямо до нашого обійстя і швидко його оточили. Спочатку запропонували здатися, але повстанці стали відстрілюватися. Трасуючі кулі запалили солом’яну покрівлю стодоли і вона почала горіти. В цей момент відчайдушним ривком із стодоли вистрибнув повстанець, що стало несподіванкою для чекістів. Користуючись замішанням ворогів, повстанець (а це був “Тиміш” - Садківський Іван Васильович, родом з села Брідок) прорвався через оточення і побіг за село. Добіг до хати Семенюка Івана, де підірвав себе гранатою. Через це всю нашу сім’ю виселили в Сибір”.

Семенюк Іван Васильович, житель села Кадубівці: “Причиною трагічної події початку червня 1947 року стала односельчанка Л. Ганна Василівна. На її совісті шість загиблих вояків УПА. Вона зналася з повстанцями і головою сільради, який ревно служив новій владі. Про те, що повстанці будуть переховуватися в стодолі Марусика Івана, їй стало відомо. Про це сказала голові сільради, а той викликав енкаведистів.

Садківський Іван, який вирвався з стодоли, біг вербами до поля. Мав надію там сховатися і збити зі сліду переслідувачів. За ним бігли два солдати і стріляли, але не в нього. Напевно, хотіли взяти живим. Садківський від швидкого бігу знесилився і чомусь завернув на подвір’я нашої хати. Пістолет викинув за пліт, бо закінчилися набої. Переслідувачі наближалися. Будучи у безвихідній ситуації, ліг на гранату і підірвав себе. Йому розірвало живіт і всі нутрощі вивалилися. Помираючи, сказав останні слова: “Перекажіть моїм, що я тут загинув”. Мама стала плакати. Потім її мучили в Заставні допитами. Цікавилися, чому повстанець покінчив з собою на нашому подвір’ї. Мене вдома не було, бо поїхав у справах у Тернопіль. На це мав довідку з сільської ради. Переживав за родину, бо в нашій хаті повстанці бували часто: ночували, обсушувалися, їли. Тіло Садківського забрали в Заставну, а там кинули десь у глинище.

Восени 1947 року повстанці навідалися до хати Л.Ганни. Чоловіка зв’язали, а її саму повісили. Відомстили за своїх побратимів”.

За спогадами Марусика Івана Дмитровича, Семенюка Івана Васильовича, с. Кадубівці

Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 112-113