За матеріалами Костя Короля
ЖЕРТОВНІСТЬ В ІМ’Я УКРАЇНИ
Життя “Юрася” - Костянтина Майданського промайнуло, як спалах яскравої зірки. Він всього себе без останку віддав служінню українському народові, до останнього подиху боровся за волю України. За Україну пожертвував життям.
Окупантів, як румунських, так і совєтських, люто ненавидів і робив все від нього залежне, щоб вигнати їх з рідної землі. На шлях боротьби став рано, ще в юнацькому віці, вступивши без вагань в ОУН. Розумний і енергійний дуже швидко завоював повагу серед однодумців. Важких завдань для нього не існувало. Кость був відважною і надійною людиною, мудрим і розсудливим не по роках. З честю виходив з найскладніших ситуацій, ніколи не жертвував марно життям своїх бійців.
У 1943 році румунська сигуранца зуміла його вислідити і заарештувати. В тюрмі зазнав неймовірних тортур, але не зламався, нікого не видав. Засудили на 5 років, які відсиджував у Бухарестській тюрмі. З приходом Червоної Армії у 1944 році звільнився. Відразу пішов у підпілля, щоб не бути заарештованим НКВД. Проявляє організаторські здібності і формує боївку для боротьби з совєтськими опричниками. По всіх селах (Добринівці, Васловівці, Юрківці, Топорівці, Мамаївці, Рогізна) у “Юрася” було налагоджено чіткі явочні квартири та зв’язки. Зв’язковими у нього були “Лілея” - Андрійчук Євгенія, “Катря” і “Чайка” - Стефа Маковська із Шубранця та двоюрідна сестра Анна Король. У 1944 році боївка “Юрася” почувалася господарем Садгірського (тепер Заставнівського), Новоселицького і навіть Хотинського районів.
“Юрась” тісно контактував з надрайоновою “Лесею” - Луник Марією, із “Назаром” - Миколою Козубом із Топорівців, “Одаркою” - Стефанією Понич із Зеленева, з “Тимошем” - Кантиміром Василем, “Любою” - Шкретою Домкою та “Вишнею” з Шубранця. Село Шубранець, як і Рогізна, стало основним авангардом для боївки “Юрася”.
Міцна дружба єднала “Юрася” із надрайонним провідником, сотником “Скригуном” - Северином Іваном з села Горішні Ширівці. Обидва безмежно віддані високій ідеї визволення України і в такому дусі виховували своїх вояків. Ці два командири могли служити еталоном справжнього українського патріота, захисника національних інтересів. Жаль, що “Скригун” так рано пішов з життя - нагла смерть заставила повстанця покинути поле бою.
Боївка, керована “Юрасем”, брала активну участь в боях у селах Колінківці, Добринівці, Васловівці, Мамаївці. В останньому Кость загинув смертю хоробрих. Сталося це влітку 1947 року, коли чисельні війська НКВД стали помітно тіснити вже поріділи ряди повстанців. Відомо, що після бою мертве тіло “Юрася” відвезли в Кіцмань. Там його фотографували, а потім закопали в старих окопах на околиці міста. Точне місце захоронення невідоме.
Герої відійшли у вічність, але чи всі вони, полеглі в горнилі визвольних змагань, відомі нам сьогодні? Настав час назвати поіменно всіх тих українських патріотів Буковини, котрі виборювали незалежність України, щоб пам’ять про них не вмерла, а передавалася від роду до роду. Щоб наші внуки і правнуки брали приклад з героїв, які в грізні воєнні роки без вагання поклали своє життя на вівтар матері-України.
За матеріалами Костя Короля
Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 183-184