За матеріалами Костя Короля
ЇЇ ЗВАЛИ “МОТРЯ”
Під цим іменем вела боротьбу окружний провідник ОУН-УПА Буковини Галицька Артемізія Гаврилівна, родом з Садгори. Жінка- революціонер, жінка-патріот, яка сповна себе віддала ідеї боротьби за українську незалежність.
Народилася Артемізія Галицька в 1912 році у сім’ї потомствених інтелігентів. Закінчила учительську семінарію в Ботошанах (Румунія), вивчала медицину. Учителювала в Путильському, Глибоцькому районах, в Садгорі та Чернівцях.
У 1932 році румунські власті офіційно заборонили українську мову. Патріоти створюють гуртки, де вивчають український алфавіт, твори класиків української літератури. Артемізія відкрила приватну українську школу в Садгорі, вела гурток української мови в Народному Домі міста Чернівці.
В 1940 році Нізея переїжджає до Румунії, де зустрічається з Денисом Квітковським, якого знала по роботі в Чернівцях. Він знайомить її з українськими емігрантами-патріотами Андрієм Бойком, Семеном Чорнухою та його дружиною Тетяною Шинкарук, інженером Івановичем та іншими. Знайомиться також з Русовим, який редагує у Румунії журнал “Батава”. Тут розкривається її ідейне життя, її боротьба за націю. Русов знайомить Нізею з Дмитром Донцовим - ідеалом українського націоналізму, активним дописувачем “Батави”. Українські емігранти засновують товариство “Буковина” та відділ пропаганди, яким керував д-р Ковалевський. Невдовзі Нізея стала відчувати до себе глибоку симпатію з боку емігрантів і навіть довіру. Д.Квітковський запропонував їй збирати гроші для викупу заарештованих румунами на Буковині українських націоналістів.
Серед українських емігрантів Нізея проходить школу ідейного гарту і вступає в ОУН революційну. В 1941 році повертається в Чернівці і знайомиться з Наталкою Коваль, а вже через неї з організаційним провідником Буковини Михайлом Колотилом - псевдо “Кобзар” і організаційним провідником Мирославом Кінзірським - псевдо “Боєвір”. Останнього добре знала як студента Чернівецького університету та активного учасника Народного Дому.
В 1942 році організувала викрадення з Ясської тюрми Михайла Колотила - “Кобзаря”. “Кобзар” імітував психічний розлад, після чого його помістили до психіатричної лікарні. Звідси планувалося його викрасти. Нізея добре вивчила ситуацію в лікарні, закупила для Колотила одяг і вже в кінці червня 1942 року вивезла Михайла. Згодом на допитах у НКВД вона так описала підготовку до втечі: “Відвідуючи “Кобзаря” в шпиталі я добре вивчила план його розміщення, знайшла зручне місце, через яке можна було проникнути непоміченим. Потім на гроші, які я мала, купила для нього цивільний одяг, запас харчів на кілька днів і в кінці місяця червня 1942 року він втік”.
Перетнувши майже цілу Румунію возом, А.Галицька та переодягнений в жіночий одяг М.Колотило (активну участь у здійсненні цієї небезпечної операції брав вашківський адвокат др. Костянтин Радиш) дісталися до с.Шубранець, де зустрілися з головою обласного проводу ОУН(р) Дмитром Гирюком (“Орел”). Щоб уникнути румунських переслідувань, нелегально перебираються на галицький бік, а згодом у Львів, де містився Центральний Провід. Після перевірки Службою Безпеки “Кобзаря” направили на роботу у Львівський відділ пропаганди, а Нізею у розпорядження начальника другого від- ділу Центрального Проводу, котрим керував Ярослав Старух - псевдо “Синій”. Він присвоїв Нізеї псевдо “Мотря” і залишив працювати у своєму відділі.
У 1943 році “Кобзаря” переводять на Буковину, а “Мотря” зупиняється в Коломиї, де проводить пропагандивну роботу. В кінці 1943 року, після арешту румунами “Кобзаря” і “Орла” (Дмитра Гирюка - обласного провідника ОУН Чернівецької області) Центральний Провід призначає Галицьку окружним провідником ОУН-УПА Буковини під псевдо “Мотря”, і дає завдання створити на Буковині відділи УПА. На цій посаді “Мотря” перебувала до 29 грудня 1944 року, до того трагічного дня, коли в нерівному бою важкопораненою попала до рук ворога. Спроба застрелитися виявилася невдалою. Її вилікували, катували, щоб здобути відомості, засудили спочатку до розстрілу, потім вирок замінили на каторгу. Але й після звільнення її не пустили на Україну, якій вона присвятила свою молодість. Померла Артемізія Галицька, легендарна “Мотря”, в Караганді і похована на чужій землі.
Не стало “Мотрі”, відійшли і відходять у вічність її побратими, вояки ОУН-УПА. Але пам’ять про них залишиться в наших серцях і в серцях майбутніх поколінь назавжди.
За матеріалами Костя Короля
Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 180-182