САВЧАК ВАСИЛЬ «СТАЛЬ» - окружний провідник ОУН Коломийщини (1944–1945), окружний провідник ОУН Буковини (початок 1945–1950)
Народився 1922 року в с. Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області в селянський сім’ї. Виховувався у патріотичному українському середовищі. Навчався у Станіславівській гімназії. До ОУН вступив в кінці 1930-х.
Вже у 1943–1944 рр. керував діяльністю Юнацтва Станіславського обласного проводу ОУН, чисельність якого складала тисячі молодих людей. Згідно з наказом Карпатського крайового проводу ОУН у 1945–1950 року, очолював Буковинський окружний провід, вміло організовуючи підпілля на території Чернівеччини.
Його дружина, Лепкалюк Ірина, керівник референтури пропаганди Коломийського окружного проводу ОУН «Леся» перебувала з ним у підпіллі і загинула під час однієї з операцій МГБ 03 серпня 1947 року в с.Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області.
В 1947 році Чернівецький обком КП(б)У вирішив раз і назавжди покінчити з українським рухом опору. Першочерговим завданням було встановити місцезнаходження окружного проводу ОУН, очолюваного «Сталем» та знищити його. Відповідальним цієї операції був заступник начальника МГБ Фокін. Було створено 9-ть спецгруп – фальшивих боївок, які нишпорили скрізь, де могли. їм і на думку не спадало, що «Сталь» ходить у них під носом.
Уявіть собі, що йде вулицею Леніна (тепер вулиця Головна) полковник радянської армії із золотою зіркою Героя СССР на грудях і заходить в будинок політпросвіти обкому партії, піднімається на другий поверх, де в той час там була бібліотека (тепер у цьому приміщенні знаходиться ляльковий театр), бере том творів Леніна, сідає за стіл та працює. Насправді це «Сталь», але він не читає Леніна, а готує зашифроване повідомлення. Здає том й виходить. Йде в напрямку вулиці Поштової. Один бік вулиці був повністю зруйнований, але під завалами добре зберігся один підвал, де була вода й запас харчів. Там можна було непомітно зникнути серед білого дня. Треба тільки знати який дріт у який бік смикнути, щоб плита відсунулась і відкрився вхід до криївки.
Того ж дня трохи пізніше до бібліотеки заходить студент факультету іноземних мов Пантелеймон Василевський («Вірний»), бере той самий том Леніна і ніби читає, а насправді знайомиться із шифровкою «Сталя»: що, де, коли і як має робити в найближчий час. Очні зустрічі зі «Сталем» у підпільників проходили на Руському цвинтарі біля могил О.Кобилянської або Ю.Федьковича, а також на квартирі, що на вулиці Краснодарській, 9. За цією адресою розташовувалась підпільна друкарня, яка працювала до 1950 року.
Ось як згадує секретар «Сталя» п. Марійка Шпильчак «Оришка» про їхні зимівлі в криївках у лісах.
«Прихід швидкої зими 1947-1948 рр. не дав нам змоги заготувати продукти на зиму. «Сталь» наказав розділити харчі так, щоб вистачило до кінця квітня 1948 року. Цілу зиму ми їли тільки один раз на день. В криївці була лежанка з кругляків, на якій спали один попри одного, була криниця і невелика кухня. Дим йшов трохи під землею, а потім виходив вгору через стовбур сухого дерева, всередині вимащеного глиною. їсти варили тільки вночі.
А в 1948-1949 р. зимували ми в лісах біля села Розтоки. Всіх нас було 11 чоловік. З них живими залишилося тільки двоє – Ткачук Юрко, який відсидів десять років у тюрмі, і я. Криївка була дуже велика, мала два виходи. Від криївки був викопаний тунель на 30 метрів, в кінці якого був вихід. Другий отвір був прямо в самій криївці. Харчами забезпечені ми були добре. На одну особу припадав один мішок кукурудзяної муки. Тут ми вже їли три рази в день. Зимою в криївці мали радіоприймач. Передачі «Бі-бі-сі» російською і українською мовами більшовики глушили, тому я кожен день слухала передачі польською мовою. Всі повідомлення писала на машинці, а весною роздавала людям, які дуже охоче їх читали».
Комуністи в своїм безсиллі знайти і знищити «Сталя» видумали чергову фальшивку, що провідниками на Буковині є галичани, які використовують буковинців лише як фізичну силу. Щоб припинити ці фальшиві балачки, «Сталь» наказав усім галичанам покинути Буковину. 20 травня 1950 року, всі галичани, які брали участь у визвольній боротьбі, покинули Буковину і перейшли на Коломийщину. На Буковині залишилися тільки буковинці.
Через 5 місяців не стало «Сталя». 20 жовтня 1950 року в Косівському районі під час перестрілки загинув Василь Савчак. Місце його поховання невідоме.
За активну діяльність в підпіллі Українська Головна Визвольна Рада у вересні 1948 року нагородила В. Савчака «Срібним хрестом заслуги».
22 травня 2011 року в рідному селі Ямниця Тисменицького району відкрито пам’ятник Василю Савчаку «Сталю». Його споруджено за кошти місцевого бюджету та за сприяння ВАТ «Івано-Франківськцемент». Ідея встановлення пам’ятника належить Ігорю Дейчаківському, яка зародилася ще в 1995 році.
Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 617-619