БУКОВИНА.

СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД
за час від 15.VII. до 20.IX.1944.

1. Більшовицька адміністрація на Буковині.

На цілому терені Буковини і Бесарабії встановлено по містах і селах адміністративну владу. По селах її очолюють переважно ті одиниці, що працювали в 1941 році на сході, а по містах самі східні елементи, а то жиди й москалі. Допоміжним наказним і виконним чинником цієї влади є т. зв. міліція, в склад якої входять переважно жиди, поляки й місцева голота, що допускається по селах багатьох самовільних, шкідливих вчинків. Початкова сільська влада була частинно в руках добрих елементів, але зараз її місце займають люди, що приїжджають зі сходу. Ті, знов зневірені у більшовицькій правді, хотять, мабуть, помститись на комусь і тому накладають на місцеве населення 150% обов’язків. Найбільш дошкуляє більшовицька дійсність по містах, підміських районах і по селах, де є фільварки. Там пересиджують більшовицькі посіпаки та непокоять населення форшпанами, прохарчуванням і грабіжжю.

В Чернівцях є такі уряди: военкомат, НКВД, ВКП(б), НКГБ, воєнний суд НКВД, суд цивільних справ і різні заготбази. Число енкаведистів змінчиве. Зразу, поки велись бої під Коломиєю і Станиславом, було їх понад 5.000, зараз - 60.000, а понад 120.000 по районних містах - Лужани, Садагура, Вашківці і Серет. По районах число енкаведистів мале, доходить до 40 чоловік.

2. Прохарчування армії.

У прифронтовій полосі вояки харчуються самі, здобуваючи їду серед населення. Забирають (де є по дві штуки) корови, телята, вівці, свині, вистрілюють гуси і ін[шу] домашню птицю.

В місцевостях, де більші частини війська закватировуються на довший побут, прохарчуванням їх займається місцевий военкомат, що за посередництвом голів сільрад, закуповує худобу, хліб, овочі, за що навіть добре платять.

3. Мобілізація на Буковині.

Буковина поділяється на дві частини, а то одну, що находиться під більшовицькою займанщиною (від Дністра до Карпат), і другу - під німецькою.

На відтинку від Дністра до Карпат проведено мобілізацію від 18-52 рр. На відтинку між Дністром і Прутом пішло до армії 95 % чоловіків, а між Прутом і Карпатами - 45-55 %. Інші, що залишились, працюють на залізній дорозі, заводах спірту і трачках, інші ховаються по лісах. Цим останнім більшовики обіцяють прощення, якщо вони до означеного реченця зголосяться до них. Це, однак, не мало великого успіху.

Спочатку вдалось зорганізувати деякі військові групи, які, однак, не змогли вдержатись. Зразу військові справи Буковини були повірені другові Кпимові, що вернувся з Криму. На схід пішов він у 1941 р. з буковинським курінем. Приблизно два місяці добре вив’язувався з обов’язків, але з хвилиною, коли довірено йому більшу групу людей, при першій зустрічі з більшим відділом більшовиків, покинув свій відділ без опіки. Коли вдруге вдалось стягнути цей відділ, він теж вернувся до нього. Цим разом поділяємо групу на 4 боївки, що мали завдання переводити започатковану чистку, брати під свій догляд всіх тих, що криються по лісах, повести пропагандивно-вишкільну працю, організувати нові сільські боївки, з яких надальше мають творитися буковинські відділи УПА. Провідниками-командирами згаданих боївок були: Наливайко (буковинець, чотовий із румунського війська, член Організації з 1940 р.), Чорнота (боевик з снятинської повітової боївки СБ), Іскра (боевик з городенської повітової боївки), Сагайдачний (буковинець, член Організації з 1940 р.).

Наливайко діяв на терені Вижницького району, однак не вдержався тому, що долучив до своєї боївки табір (прибл. 500 людей), разом з жінками й дітьми, що обтяжувало його надмірно в переводженню акцій. Внаслідок зради одного сексота, що запхався в табір, більшовики (в силі 3.000 ос.) окружили і розігнали табір. Це сталось в Іспаському лісі. Наливайко з малою групою продерся через фронт на мадярську сторону. Про його долю нічого більше не знаємо.

Чорнота зі своєю боївкою вдержався до серпня на терені р-ну Вашківці, перевів кілька успішних акцій на голів сільрад. З хвилиною, коли почув, що його терен прочищений від більшовиків, на особисте його домагання, був звільнений і відійшов з людьми у свій терен.

Іскра, при першій зустрічі з більшовиками, покинув терен Сторожинецького р-ну й продерся з трьома людьми в галицькі Карпати до УНС-у. Одних з його боївки віднайдено й перекинено до табору Лугового, інші на власну руку перейшли на Снятинщину.

Сагайдачний діє із своєю маленькою групою ще й до сьогодні. В склад його боївки входило кілька провідних одиниць з Городенського повіту, що їх при кінці серпня відставлено в їх терен тому, що городенська пов[ітова] боївка була зовсім знищена більшовиками. Сагайдачний зараз сповняє функцію підрайонового (Зеленів) та провідника боївки Вашківського р-ну.

Під час створення і розташування в терені боївок, сформовано рівночасно військовий провід під керівництвом Хведора (б[увший] організаційний Буковини, що одинокий перетривав румунську дійсність). В склад цього проводу входили: два східняки - лейтенант совітської армії, евакуйований німцями в 1943 р. та машиніст-секретар, далі один галичанин-пропагандист і вищезгаданий Клим (пізніше Кармелюк). Посилені і постійні більшовицькі облави на ліси, були причиною того, що цей же військовий провід залишився без зв’язку з тереновим проводом на тиждень та відірваний від деяких боївок. Тоді Кармелюк, потайки перед проводом і друзями, приготовляється до втечі. Це йому і його товаришам з давної мельниківської сітки вдається. З дружиною і дитиною, він продирається через фронт до німців. Потім довідались ми, що працював він при якомусь німецькому штабі в Косівщині. Хведір з іншими з т. зв. військового проводу, перекидається за фронт (про них пізніше).

Перехід фронту приніс спустошення по лісах так, що важко було там вдержатись. На наш поклик гуртуватись чоловікам у військових таборах, населення слабо зареагувало, кажучи, що зеленіють ще кукурудзи, в яких можна ще переховатись, а йти гинути - ще час. Під час облав, проведених більшовиками, зловлено майже 25 %, а 5 % згинуло від ворожої кулі під час втечі.

Після жнив знайшлось більше охотників поступити в УПА, але перекинути їх поза фронт, де є зорганізований вишкільний табір і один рухомий відділ - є досить важко тому, що в терен напливають ловецькі відділи НКВД, що направляються на Балкани. Ці відділи в другій половині вересня досягнули до 120.000 чол. Довідуємося, що це є новозмобілізовані відділи з Винницької області, в склад яких входить червона міліція, голови сільрад, їх заступники і секретарі. Це зряду друга військова сила, що задержалась натерені Буковини й рівночасно, переводить чистку.

В Бесарабії, в руських околицях, зголосилось на мобілізацію 90 % чоловік, в українських - до 75 %, а в румунських схоплено ненадійно для створення т. зв. національних відділів майже всіх мужчин. 18Л/ІІІ. захоплено ненадійно всіх рум[умунських] чоловіків із Буковини і півн[ічної] Молдавії, включно з хворими, всіх запаковано в Чернівцях на поїзди, не дозволяючи навіть жінкам подати їм їду.

До робіт на фільварках зловлено багато робітників з різних заводів, залізн[ичних] шляхів і урядів. Їм обіцяно, що будуть звільнено з військового обов’язку. Нам удалось нав’язати контакт з трьома сотнями цих зловлених робітників, приготовляючись до перекинення їх до табору. Однак з невідомої нікому причини, ненадійно дня 7.IX. вивезено робітників вантажними автами до черновецького военкомату, потім запаковано в поїзди, направляючи на Київ.

Від 28.VІІІ. голови сільрад, з наказу военкомату, виготовляють списки воєнноздібних чоловіків, що перебувають на території Румунії. їх поділяють на групи: 1) чоловіки, що служили в румунському] війську; 2) що були на праці в румунських] урядах та ін. установах; 3) політв’язні; 4) добровільно евакуовані.

Від 1.IX. военкомат видав наказ копати бункери, забезпечувати господарства бочками води і ін[шим] приладдям, що потрібно було б на випадок пожежі і бомбардування.

4. Відношення більшовиків до українців на терені Румунії.

В другій половині вересня надійшла чутка, що більшовики вимагали від тимчасового румунського] уряду, звороту всіх українців з Буковини і Бесарабії. Деякі евакуовані почали вертатись на свої місця, з інтелігенції, однак, ніхто ще не вернув. Говорять, що більшовики жорстко розправляються з евакуованими.

Військові і тюремники групами вертається домів. На закріпленому кордоні в Буковині на Сереті (Глібока) і в Бесарабії на Пруті (Унгени і Рень), одержують пропуски з зазначенням, що після двох тижнів зголосяться до военкомату. Бувають, однак, випадки, що після 2-3 днів перебування вдома, одержують вони покликання в армію. Політв’язнів переловлюють, часто-густо стріляють, а в їхніх домах переводять ревізії.

У Крайові (Румунія) німці збомбардували лагер евакуованих урядників з Буковини. Пропали майже всі евакуовані священики.

5. Карпатська Буковина під німецькою дійсністю.

Німці досить гуманно відносяться до населення, тому 60 % схиляється у їх сторону, 20 % - за румунами, решта - за нами, деякі знов задержують “нейтральність”, бо, мовляв, не знати, хто буде паном ситуації.

Для зорганізування військового табору, був висланий в Карпати Луговий, бувший організатор УНС-у в Косівщині. До помочі йому віддано суспільно-політичного вишкільника Тихого, бувшого орг[анізаційного] Косівщини, по званні вчителя, організаційного повітового Максима, трьох районних провідників і двох четарів з був[ших] нім[ецьких] шуцманів. Німці, відступаючи, запропонували вступати в нім[ецьку] армію, або організувати укр[аїнську] партизанку. Луговий скористав з цієї нагоди й згуртував досить поважний партизанський відділ, що опісля озброювався під час акцій на більшовицькі партизани. Згодом німці почали вести переговори з Луговим. В той час ми були відірвані від нього з причини фронтових дій і тому про його переговори з німцями нічого не знали. У висліді цих переговорів, чотирьох німців перенеслись на сталий побут до табору Лугового, постачаючи рівночасно горілку, одяг і зброю. Ті німці брали рівно ж участь у протибільшовицьких акціях. В липні вдалось знов пов’язатись з Луговим. Після розбиття групи Гайворона, Хведір перебрав частину галичан і перейшов з ними в Карпати, повідомляючи мене, що їде в Румунію нав’язати контакт з політв’язнями й стягнути їх в Буковину. Побачивши німців у таборі Лугового, Хведір при помочі CБ прикордонної Станисл[авської] області, переводить чистку там-же, арештуючи сотенних Дуба й Чайку. Вибирає найкращий елемент з цього відділу і перекидається в Карпати з ціллю створити військову випадову базу на Буковину. Для цього старався він стягнути мене і інших підпільниць, кажучи, що є такий наказ згори. Одначе вважаючи недоцільним стягати всі організовані сили за фронт і лишити без проводу підбільшовицьку Буковину і частину охопленої вже червоними північної] Бесарабії, я не прийшла, а дала йому до помочі одного лейтенанта з румунського] війська, вищезгаданих двох східняків і одну зв’язкову розвідчицю.

До 28.VІІІ. Хведір звів два поважні бої, не згадуючи малих сутичок з німцями в Кисилицях і Максимці, що закінчились великими втратами в людях і матеріялі. Згинули Тихий і інших п’ять провідних одиниць, Максим тяжко ранений. Полонених і матеріяли вдалось Луговому забрати від німців, передаючи назад Хведорові. Хведір відтягнувся з рештами в напрямі Чорногори. Люди, вислані на поміч Хведорові, задержались у Лугового і за його заходами, вислано трьох з них на радистичний курс, звідки мали б вони вернутись з радієвими висильними апаратами. Один з них мав би перейти до мене, один - до Хведора, останній мав би залишитись у Лугового.

Бажаним було б вислати до буковинських фронтових відділів командирів, покликати Хведора на старшинський вишкіл, вислати бодай одного військовика, що зорганізував би військових людей під більшовицькою] займанщиною. З оправдань Лугового видно, що він хотів використати підступно німців і в такий спосіб забезпечити свій відділ військовим вирядом, а потім перекинутись у більшовицьке запілля. Однак, мораль табору Лугового, підкопана посиленою Хведором летючковою пропагандою, що Луговий є самозванець, зрадник, німецький запроданець і т. п. Це, мабуть, зробилося за порозумінням станиславівського СБ. Ця пропаганда забезпечила, однак, Луговому позицію серед німоти. Він бажає від мене моральної піддержки (тому, що я поручила йому організувати в околиці військовий табір), дальших інструкцій, зв’язку і підпорядкування його вищим військовим чинникам і анкети, щоб ствердити його провину. Зараз він має відділ понад 300 чол., узброєних автоматами. Не маючи жодних військових зв’язків, подала Луговому такі тимчасові інструкції:

1) Використати вповні німецьку мобілізаційну ділему.
2) Не допустити до втілювання гуцулів у німецьку армію.
3) Вишколені сотні, добре озброєні, віддалювати від себе, підпорядковуючи Хведорові, який повинен би перекинутись на той бік фронту тому, щоб німці не забрали до своєї армії готового вишколеного елементу.
4) Повести широко нашу пропаганду серед мас, на те вислано йому відповідні пропагандивні матеріяли.
5) Якщо зв’язок з Хведором порваний, хай перекидає добре вивінувані групи, під проводом вищезгаданих старшин, на цей бік на рейди.
6) З хвилиною, коли вже не зможе вдержатись у Карпатах та у випадку, коли більшовики окружать їх з обох сторін, хай перекидає цілий табір у наше запілля.

До 15.IX. майже кожного тижня, ми мали зв’язок із тою стороною, однак, після 15-го числа стало дещо важче, а це, мабуть, тому, що скупчилось в тих теренах багато війська, що направляється на Балкани.
(Примітка: цих двох старшин, що в Лугового, можуть бути добрими інструкторами, штабовиками, а ніколи партизанськими командирами, Хведір знова є добрим тереновим організатором, дуже спритний, відважний, фанатик, був би добрим військовиком, на це має всі прикмети, але немає жодного військового звання, ані партизанської стратегії. Бажаним було б, щоб вислати до буковинських позафронтових відділів командирів, покликати Хведора на старшинський вишкіл, вислати бодай одного військовика, який зайнявся би зорганізуванням військових людей під більшовицькою займанщиною).

6. Грабежі.

Міліція стало переводить труси по селах, що дає їй змогу грабувати в деяких багатих господарів дорогі речі. Забирають міліціянти полотно, гроші, взуття, пішви, намиста, хустки, кожухи тощо. Були випадки, що господарі після таких контроль, жалувались у районі, що їм забрано деякі речі. їм казано пізнавати злочинців, але ці, зрозуміло, відмовлялись. Рівночасно того ж таки дня, такі міліціянти відомстились, бо знов прибули на контролю до села, зі згаданого господарства вивезли все майно, а будинки підпалили.

В с. Драчинці одна переслідувана так жінка, зголосила про те в районному комісаріяті НКВД, домагаючись, щоб взяти її в оборону й видати посвідку, за якою міліція не мала б права її непокоїти. Таку посвідку вона одержала, але вертаючи домів, заарештувало її НКВД, доказуючи, на підставі мнимих доказів, що вона є членом Організації.

18.VIII. в с. Бобівці приїхав відділ москалів (150 чол.), розпитував про НКВД і міліцію, ограбив 3 господарства. Від’їзджаючи, відділ наказав селянам 3 дні не виходити в село і нікому не говорити про їх побут в селі.

7. Контингенти.

До 10.V. більшовики зібрали контингент збіжжя за 1942 р., до 15.IX. - за 1943 р., а все це з цьогорічних засівів. Хто з господарів не мав збіжжя для здачі, сіль[ська] влада визначувала із своїх складів, що походить із сконфіскованого майна політв’язнів. До 15.IX. зібрано контингент збіжжя за 1944 р., вже з нового збору й з нього теж замовили контингент на 1945 р.

Контингент на загал досить великий. Його не встановлюють по якійсь нормі, а залежно від прихильності населення до більшовицької влади і національної свідомості. Родинам, що 1942-[19]43 рр. за румунської влади, були втягнені у масівку, накладають великі оподаткування збіжжям, позику і на танкові колони. Контингент накладають з м’яса, збіжжя, травки, соломи, ярини і ін[ше]. Кроми того, переводять по селах збірки овочів (сушать і варять повидла), огірків (квасять), що їх переводять десятнички і агітаторки. В кожному селі є більша кількість бочок з огірками, бербениць з бринзою і повидлами.

Деякі секретарі сільрад і завідувачі заготзернів так важать продукти, що 1/4 відпадає на користь бідних людей, або для нашої апровізації.

Встановлено норму про засіви на зиму для кожної господарки. Якщо господар не зможе поданої норми засіяти, його судять. За першим разом напоминають, другим - арештують, третім - конфіскують майно і вивозять сім’ю. В повітах Сороки (Бесарабія) і Сторожинець (Буковина) люди не в силі здати наложеного контингенту по причині фронтових дій. На мітингах в тих околицях, закликають населення до здачі в 100 % наложеного контингенту, бо інакше населення буде виевакуоване й покаране. Кажуть, що знають про те, що бандерівцям носять харчі добровільно та що радо ходять на бандерівські сходини, а на мітинги, організовані більшовиками, майже ніхто не хоче добровільно йти. Тому треба купити хліб і здати. По причині неповної здачі контингенту виевакуовано вже села Іспас, Міліїв та три Майдани. Евакуованих валками спрямовують на схід. Рівно ж переводять евакуацію у Хотинському і Сорокському повітах, населення чисто українських сіл перекинено поза Дністер, аз Могилівщини перекинено десятки родин в Заставнеччину (Буковина).

Цього року не було політку на цукрові буряки, цілі околиці були понищені дрібною мушкою ще ранньою весною. Агрономічна комісія признає деяким господарям цю втрату, іншим не хоче признавати, називаючи їх саботажниками, що хотять обдурювати державу і їх взято під суд, приневолюючи заплатити за буряки, іншим здати їх і заплатити 10.000 крб. кари. Підозрілі родини в приналежності до ОУН, засуджують на переселення і тюрму. 16.VІІІ. засуджено в с. Шубранець жінку на 3 роки тюрми за те, що не вродилися їй буряки. Шукали причини до ув’язнення її і на кінець знайшли: її син був засуджений в 1943 р. на 25 р. тяжкої тюрми.

На кожну родину наложено податок на танкові колони і військову позику. Ці гроші збирають десятнички і агітаторки. За невплачення належної суми, в першу чергу відповідає своєю головою десятничка, потім притягають до відповідальності тих, що не вплатили грошей. Підозрілі родини викликають до сільрад і там предложують підписати позику на 5.000-10.000 крб. Тим, що мають пасіки, без виїмку призначають позику на 10.000 крб. на танкові колони.

Урядовці і робітники ще не одержували зарплати за свою працю, за виїмком залізничних працівників. Однак, усі мусіли здати 70 % із передбаченої їм місячної платні на танкові колони. Мусіли тому продавати останні речі, бо не вплативши належної суми - судять за саботаж. Такі оподаткування повторяються вже втретє.

8. Рубають ліси.

В цілій підкарпатській околиці, більшовики немилосердно вирубують ліси. До цієї роботи забирають безробітних жидів і жидівок з Черновець і вони являються постійними робітниками. Кожна сільрада від кожного десятника, позначує по двох тижневих етапних робітників, один має працювати пилою-сокирою, другий - фірою. До роботи в ліс тижнево виходить 20-30 пар коней і 50-60 робітників. Дрова виготовляють для будови мостів, палива й направи залізничних шляхів. Цілі транспорти дров вивозять в Московщину.

З кожної сільради забирають по 10-15 фір для евакуації сіл. Населення постійно противиться такій безпотрібній евакуації. В Лукавці, Іспасі (Буковина) збунтоване населення поломило вози, покалічило коні, а люди повтікали домів з розваленими головами.

9. Аеродроми.

На терені Буковини будують 3 великі аеродроми - в Банилові, Чернівцях і найбільший у с. Шепинець [Шипинці], де працюють вже 4 місяці по 100-200 робітників, переважно жінки і юнаки від 14 р. вгору, з цілої Чернівецької області. З кожної хати мусить працювати один робітник 5 днів сам, або з фірою. Хто відмовляється від роботи - карають судом.    

17.VII. на аеродром прибули якісь гості, одягнені по-військовому і цивільному. Поцікавились планами аеродрому, а оглянувши їх, стали кричати, що вони недобрі, плятформи не є добре розміщені і т. д. Плани забрали зі собою, а інженерові наказали прислати через годину посланця до Лужан до военкомату по плани. За годину на аеродром приїхала справжня комісія й довідавшись, що якісь непрошені гості забрали плани, приарештували інженера й наказали строго контролювати тих, що прибувають на аеродром. Від того часу солідно провіряють всіх військових і по цьому боці Прута.

10. Школи.

На терені Буковини зорганізовано 5 родів шкіл - народні, неповні середні, десятирічки й університет в Чернівцях, де відкриті всі факультети. На курси записані самі каліки і жиди (це мала б називатись укр[аїнська] студіююча молодь). В середній школі зустрічаємо молодь до 16 р., за виїмком дівчат. В Чернівцях відкритий укр[аїнський] педагогічний інститут.

З браку укр[аїнської] інтелігенції, що виїхала з румунами, всі пости секретарок зайняли жидівочки з Трансністрії.

В кожному селі є по дві учительки, що організують комсомол. 80 % дітвори ходить до школи. В Чернівецькому районі заряджено від п’ятої кляси вгору, щоб батьки кожної дитини вивінували її чотирма парами білля, взуттям і одягом, і діти мали б виїхати зі своїми вчителями до Києва. Це зарядження викликало переполох, батьки почали не висилати дітей у школу.

11. Ловля дівчат на роботи в Донбас.

Від 15.VІІІ.[19]44. по цілій Буковині на “собраніях”, закликають дівчат на роботи в Донбас. Вихваляють добрий заробіток, красу і багатство Донбасу. На застереження, що зближається зима й немає теплого одягу для виїзду, відповідають, що можна їхати поки що без цього теплого одягу, а тоді, коли встановляться на працю, можна написати додому, щоб прислали вишивану святочну сорочку. Подібно “собранія” скрізь кінчилися протестами, криками, плачем. Головам сільрад наказано зробити списки протестуючих, бо, мовляв, це бандерівські агенти, що скрізь і завжди викликують протести. До 25.VIII. в сільрадах виготовлено списки дівчат, що мали б виїхати на роботи. Чернівці мали дати 4000 робітників. Зразу ловлено по вулицях і ярмарках, зловлено навіть жінок з малими діточками та жидівок. Місто Чернівці мало відставити своїх робітників до 1 .VIII. Із першого транспорту, що відійшов на схід в числі 1.500 робітників, на двірці Мамалига (Хотинський район) при перевірці, знайдено тільки 350 осіб.

Черновецька область мала відіслати 7000 робітників - жінок і дівчат, бо чоловіків немає. Районні агітаторки призначили найкращих дівчат і жінок, в першу чергу свідоміших, багатших, своячок політв’язнів. Малий відсоток зголосились на поклик, тому почались по містах і селах облави. Зловлено до 5.000 дівчат і жінок в молодому віці. Зловлених стрічних жінок кидали на авта, зв’язуючи нещасним руки ззаду. За плач і крик грозили розстрілом. На роздоріжжях по селах і головних шляхах стояли авта, на які викидали переловлених жінок, що переходили в поле чи в місто. Відділи (300 ос.) переводили облави, головно ночами, по селах і полях. Якщо вдома не застали дівчини, на її місце забирали когось з рідні.

30.VІІІ. в Хрещатику зловлено 30 дівчат, а в околиці 3 авта. В Лужанах всі повтікали. В Манастирі зловлено 10 дівчат, кількох юнаків і 4 чоловіків. В Мамаївцях облава тривала 3 дні, переводило її 4.000 вояків, зловлено 14 сільських дівчат, 7 посторонніх і 2 мужчин. Другого дня облава перенеслась на Лужани, де зловлено всіх дівчат, що працювали в гуральні. Ранком всі вивтікали, крім двох. Одну дівчину при втечі, зловив вояк за косу, вона, вириваючись, залишила косу в руках солдата. За втечу дівчат головам сільрад грозять розстрілом, а родичів арештують. Загально, батьки волять самі йти на місця своїх дочок, щоб тільки вони збереглися. На Жучці на толоці, поставлено приблизно 90 дівчат під розстріл за те, що не хотіли йти на роботу. Однак, вони рішились згинути дома, як іти на роботи до Донбасу, тому їх звільнено.

Зловлених дівчат приміщено в Чернівцях в порожніх залізничних будинках, під охороною совітських агенток і 5 вояків. 5 днів просиділи дівчата без харчів (дещо дістали від рідні дівчата з підміських сіл). На протест проти голоду, відповіли їм більшовики, що треба було добровільно голоситись до праці. Шостого дня пущено до них рідню. Дівчата, використовуючи брак догляду, майже всі вивтікали, а тих, що залишились, відпущено домів. 17.IX. появились в Чернівцях відозви, якими заявлялося, що силою не будуть забирати на роботи, а добровільно. Це був хитрий підступ, бо після двох спокійних днів, почались нові облави, ще жорстокіші.

12. Вісті з терену.

В Лужанах на станції і в селах, біля залізних доріг, зустрічається жінок і хлопчиків 13-15 років зі сходу, які просять приміщення у багатших людей. Розказують, що в їх сторонах великий голод. Таких жінок і дітей змісця арештують.

В с. Біла заарештовано жінку з східних областей, що в церкві говорила людям, щоб вистерігалися евакуації в східні терени та виїзду на роботи в Донбас, бо там панує голод. Заявила, що все це робиться для винищення українців.

В Стрілецькому Куті та Іванківцях більшовики зліквідували 5 господарств підпільників і тих, що в 1941 р. пішли на схід з укр[аїнським] курінем.

31.VIII. більшовики спалили м. Вижницю. Ведуться тяжкі бої в Берегометі над Серетом.

2.IX. укр[аїнський] партизанський відділ з Карпат знищив великий зал[ізничний] міст за Сторожинцями, перериваючи більшовикам постачання на фронт.

5.IX. прийшов транспорт соли зі сходу на станцію Лужани й по двох днях його завернули. На домагання залізничних робітників залишити сіль бодай за те, що Буковина здала хліб і худобу, більшовики відповіли, що вкоротці їм Англія доставить сіль, бо і так від Англії ждуть вони благодатей.

З кожного села беруть по 10 дівчат на десятиденний протилетунський вишкіл.

На мітингах в Чернівцях і селах (Садагура, Шубранець, Рогізна) червоні говорили: “Вкоротці має прийти до вас військо в червоних шапках і буде говорити незрозумілою мовою. Не витайте їх, не давайте їм хліба, ні молока, не пускайте в хату, бо це ваші вороги”. Люди догадуються, що це мала бути мова про турків.

Від 27.VІІІ. скріплено залогу на всіх мостах на Пруті. Провіряють переважно військових, авта, фіри, рідко цивільних людей.

В Ленківцях перед черновецьким мостом, зловлено нашу фіру з 48 мінами, замками до зброї, легкими скорострілами й летючками до червоноармійців і українців. Тої ж ночі німецькі літаки бомбардували ленківську станцію. Зараз більшовики вибралися з Черновець. Їм на поміч прибуло 18 танків, що переїжджали шляхом до Снятина. Казали, що це УПА робить наступ на Чернівці. Алярм тривав 3 дні.

18.VIII. в с. Драчинці Вашківського р-ну, зліквідовано З енкаведистів і 1 міліціонера, що виловив дотепер 11 людей і 1 ранив. Другого дня 150 вояків прийшло пошукувати за вбивниками. В сільраді вони заявили, що коли знайдуть в селі мужчину, зразу розстріляють. Голова повідомив про це село. Всі чоловіки вибралися, залишився нарочно один юнак. Більшовики його знайшли, вдень катували прилюдно (відрубали ніс, вуха, ногу й руку). Добили його тоді, коли спускали вбитих енкаведистів у землю. Ніччю на 25.VIII. на місці катування появилася велика могила, що її видно з 6-ох довколишніх сіл, з триметровим березовим хрестом, прибраним вінками. (Це вже третя могила цього роду появилася на Буковині). НКВД перевело слідство в цій справі і ствердило, що могилу мусіло за цю одну ніч сипати щонайменше 120 людей. Видано наказ розкинути її, однак, ніхто до цього не брався. Покликаний священик заявив, що це Боже діло, тому ніхто не повинен могили розкидувати. У зв’язку з цим снуються різні легенди: що могила означає кінець війни, що УПА закопала там свої скарби і т. д. 31.VIII. НКВД зрізало хрест, а вінки причеплено до фіри й волочено ними аж до сільради. За фірою йшов бабський похід. Жінки голосили, проклинаючи вголос НКВД.

В с. Нові Драчинці незнані люди забрали автами з підфронтового магазину зброю - 50 скорострілів і кільканадцять пачок амуніції, записалися в переписну книжку й від’їхали в напрямі Вашківців. Вечером прибули туди другі авта з фронту по цю ж зброю. Заалярмовано, що це бандерівці обікрали склад зброї. Розшуки не мали успіхів. (Вважаю, що це не є робота УПА, але тих більшовиків, що окопалися і не хотять іти на фронт).

7.IX. на радіостанцію в Зеленові напало 30 озброєних людей, що перейшли зі Снятинщини. Охорона їх відбила. Говорили, що це бандерівці. Другого дня в село прибуло НКВД з собакою, шукало в цілому селі. Вбито чоловіка, що був у той час у кооперативі, закидуючи йому приналежність до бандерівців. Відходячи, НКВД зарядило зжати всі зелені кукурудзи.

14.IX. більшовики переловили курієрку, що всипала при допиті централю зв’язку. На зв’язок прибуло з нею 10 солдатів, кажучи, що вони були розбиті совітами за Прутом і зараз шукають зв’язку. Зв’язкова повірила їм і завела в бункер, щоб на випадок облави могли окритись. Там застали вони двох боєвиків, літературу, зброю, карти, прапори - державний і організаційний. Тоді почали вони писати штафети до всіх провідників, що знали їх по псевдах, запрошуючи на стрічі. Одна з теренових провідниць вчас зорієнтувалась і наказала домашнім втікати. Вдалося втекти й боевикам, що думаючи, що мають до діла зі своїми, на добре розщебетались. Солдати не боронили нікому виходити і входити в хату, тільки курієрку держали ізольовану. По двох днях залишили штафету на столі, в якій жалувалися, що їх покинено на Божу волю, без зв’язку. Обіцяли, що через декілька днів прийдуть ще раз, щоб пов’язатись з провідниками. Залишили всі матеріали і зброю, забрали тільки набої, бо, мовляв, цього їм треба. Далі написали, що вони є укр[аїнські] соборники, а не бандерівці, що хотять самостійної Галичини. Щодо зрозуміння цього, мусять привести і Буковинський провід, який заразивсь бандерівською ідеєю. Цілий тиждень бачилось їх у групі 40 людей, деякі з них були в формі НКВД. З ними ходила курієрка і дві жінки, одягнені по-совітськи. Проходжувалися селами вздовж Прута. Нічого не шукали, питали тільки про міліцію, НКВД, про людей, що до них часто ходять посторонні люди. 19.IX. після цього переведено арештування: в Стрілецькому Куті - станичну (старшу інтелігентку), одну членку, що її чоловіка закатували румуни в [19]42 р. В Іспасі арештовано 60 осіб, звільнено всіх, крім одного. В Драчинцях звільнено всіх 40 арештованих. В Шипинцях арештовано жінку, що всипала сестру з Черновець і підрайонового з Шипинець. В Кибаках арештовано підрайонового. Згадана зв’язкова, переловлена в Чернівцях, румунську дійсність добре перетривала, а зараз всипала провідника міста, провідницю розвідки і трьох симпатиків. Чернівці не потягнули за собою більше нікого. Віримо, що їм вдасться вирватись, бо заслабі акти обвинувачення.

В Погорилівцях Заставнівського р-ну ті, що криються на власну руку, вбили капітана НКВД. Заарештовано 25 осіб.

В Онутах підпалено хату, де ночувало 7 енкаведистів. Господарі втекли, енкаведисти згоріли.

В Брідку Заставнівського р-ну 3 дівчини і 2 боевики зробили акцію на голову і його жінку. Забрано від них спис 180 родин, що їх мали більшовики переселити. Облава, що виникла після цієї акції, не дала жодних вислідів.

В прикордонну полосу перекидаються групи озброєних людей з Заліщиччини, Снятинщини і Косівщини, які постійно грабують населення. Внаслідок цього, буковинське населення ставиться вороже до галичан. Ворожа пропаганда підсилює цю ворожнечу. Банди ці перекидаються у наші ліси, не брак їх і по містах. У вилавецькому лісі є банда (56 чоловік), що нападає на села і відповідно настроїв, прибирає бандерівську чи міліцейську маски. Большевики не можуть банди зліквідувати, бо вона має сильну розвідну жіночу сітку. Провідником банди є якийсь Вов, що насильно втягає в свою банду переловлених людей, що криються.

29.VIII. більшовицьке авто зловило дівчину, що несла летючки до українців. Привезено її до Глинницької сільради, більшовики зайшли до середини, дівчину залишили ждати на приспі. Дівчина побачивши, що немає біля неї охорони, втекла. Авто від’їхало, не допитуючи про дівчину. Виявилося, що з цього авта закидано 7 сіл нашими летючками.

13. Настрої мас.

Загально, населення вороже наставлене до більшовиків, натомість цікавиться нашим рухом і прихильно ставиться до нього. Читають наші листівки, але ніхто не хоче здавати таких листівок до сільради, помимо наказу. По селах всі знають своїх сексотів, вистерігаються їх, а навіть самі розправляються з ними. Більшовиків усі бояться, однак, до нашої роботи заангажовуються. Предложують людей, дають опіку хворим, дають хліб, сало, м’ясо, однак, самі хочуть бачити, що це йде до нашого війська. Дорікають нам, що Буковину залишено напризволяще, допускаючи до того, щоб більшовики робили все, що захочуть. Коли почалась ловля дівчат, кричали: “Де ж та організація, що вона робить, яку боротьбу веде проти ворогів, коли вони нас винищують до коріння”. Дорікають нам люди, чому ми допустили, щоб так багато чоловіків пішло до війська.

В 1942-[19]43 рр., мимо румунської масівки, настрої мас схилялися в великому відсотку за румунами, бо тоді нашим людям матеріяльно жилося добре, контингентів не було наложено, здавалося добровільні датки на черв[оний] хрест і суспільну] опіку. Коли скапітулювала Румунія, маси почали сумніватись в можливість повстання України й ці сумніви зростають в міру успіхів більшовиків. Багато вірить вже у непобідимість Червоної армії, дехто шукає притулку в більшовиків, щоб запобігти евентуальним репресіям. Були рідкі випадки, що ради своєї ненарушимості, станичні обіцяли НКВД своїх провідників.

Поважний процент вірить ще в німців. Мало тих, що вірять у власні сили, допитують, яке є ставлення англійців до нас.

Акції на міліцію, голів і сексотів, підносять духа буковинського населення. Снуються легенди, що бандерівці є скрізь, мабуть, мають шапки-невидимки, бо їх не видно, а сліди за собою залишають. Присутність УПА на Буковині, яка перевела б чистку по селах, високо піднесла б політичну свідомість мас.

7 жовтня 1944 .    Федькович

Оригінал. Машинопис.
Джерело: ГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т. 71, арк. 243-250.
Тотожний текст: ЦДАВО, ф. 3833, оп. 1, спр. 117, арк. 13-20.
Надруковано: Сергійчук В. ОУН і УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. - Київ, 1996. - С. 410-420.
Надруковано: Літопис УПА. Нова серія Т. 19 : Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951. Документи і матеріали. / ред. і упоряд. Дмитро Проданик. - Київ - Торонто: Вид-во "Літопис УПА", 2012. - Арк. 92-107, документ № 10.