Сторінки історії національно-визвольного руху на Буковині в 40-х роках ХХ століття: Події, Люди, Документи 

Ольга Гришин-ГрищукНародилася 01 травня 1924 року в селі Ревне Кіцманського району в родині Тащука Ананія та Марії. Неповну середню освіту здобула в рідному селі, де навчання провадилося румунською мовою, вчилася на відмінно. Було велике бажання продовжувати навчання та на перешкоді стала війна.

Мій батько Ананій Тащук 1880 року народження протягом десятиліть перебував на заробітках в Канаді. В Україну повернувся в 1928 році. В рідному селі купив 5 гектарів поля і був господарем до 1946 року. З приходом «визволителів» землю відібрали, а батька заарештували і засудили на 10 років позбавлення волі, як куркуля і буржуазного націоналіста. Після винесення вироку, батька етапом відправлено в Сибір.

Часто чекісти проводили в нашому селі облави, і я змушена була переховуватися, щоб не потрапити їм в руки. Згодом мені вдалося влаштуватися на роботу в Чернівцях на фабрику «Восход». На вихідні приїжджала додому в рідне село.

Одного разу під час відвідин родини, я зустрілася з провідником ОУН-УПА «Скригуном» – Іваном Северином. «Скригун» залучив мене до підпільної праці. Згодом я вивчила основні ідейно-світоглядні заповіді ОУН, склала присягу на вірність Україні, отримала псевдо «Квітка», виконувала всі доручення провідника протягом 1944- 1946 років.

Так повелося, що в нашій історії з давніх давен притаманне зрадництво. І це горе не обминуло й мене. За доносом односельчанина, зрадника Майовського, мав псевдо «Хмара», я була арештована і відправлена до Чернівецької тюрми. У вину мені поставили зв’язок з ОУН-УПА. Слідство провадив чекіст Путінцев, який застосовував як фізичні катування, так і моральні. Зроду не чула таких слів, які градом сипалися на мою честь і гідність. Таке приниження я терпіла шість місяців. Потім відбувся суд, де мені зачитали вирок 20 років позбавлення волі. Це було 18 грудня, а 19 грудня суддя зменшив міру присуду на п’ять років. 

Термін відбувала в концтаборах Озерлагу в Тайшеті. Там зустріла свою долю – молодого, розумного журналіста Івана Гришина-Грищука.

Після звільнення в 1956 році ми переїхали в Україну на постійне місце проживання у Вижлицю. Тут я закінчила середню школу і дворічну медичну школу. Працювала за фахом в системі охорони здоров’я медсестрою аж до виходу на пенсію. А чоловік працював відповідальним секретарем у Вижницькій районній газеті «Радянська Верховина». Виховали сина Богдана, який працює лікарем.

О. Гришин-Грищук, член Вижницького районного товариства 


Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С.403-404