- Перегляди: 314
Спогади Василя Шкрети записав Василь Мустеца
ДОЛЯ МОЄЇ РОДИНИ НА ТЛІ РЕПРЕСІЙ
Я народився 16 квітня 1926 року. Практично вся родина репресована і знищена. У 1947 році я із сім’єю був виселений у “віддалені краї СРСР”. Нині проживаю у Чернівцях, голова громади Храму св. Параскеви.
- Перегляди: 164
Марія Благун-Дульгер
МІЖ МОЛОТОМ І КОВАДЛОМ
Дитинство! Пам’ять! Вона, як вічний вогонь, не гасне, поки ми живі. І, як вічний вогонь, пече мою душу ось уже 58 років, ятрить, терзає, як чорний ворон, моє серце. Ні, ні, радощів дитинства я не зазнала. Хіба що трошки раділа тим, що жила на білому світі.
- Перегляди: 196
Іван Фостій
ПЕРЕЖИТІ ЖАХИ НЕ ЗАБУВАЮТЬСЯ
У грудні 2001 року до нас у редакцію завітав Василь Іванович Луцишин, який народився в 1928 році в селі Грушівці нині Кельменецького району, а тоді Хотинського повіту. Він розповів мені, що його батько Іван Семенович Луцишин, 1902 року народження, був шанованим у селі хліборобом. Мати Марія Феодосіївна Луцишина, 1905 року народження, була доброю господинею і люблячою матір’ю.
- Перегляди: 164
Петро Базелюк
КАРА ЗА ЄВАНГЕЛЬСЬКУ ВІРУ
Народився я 10 лютого 1939 року в селі Мошанець Кельменецького району. В 1943 р. мене паралізувало і в такому стані я знаходився аж до літа 1944-го. Наш район за Румунії належав до Хотинського повіту Бессарабії, тож на рентген моєму діду Василю довелося везти мене кіньми аж у Хотин. Мої батьки - євангельські християни-баптисти.
- Перегляди: 153
Єлизавета Аврам
ТРАГЕДІЯ НАШОЇ РОДИНИ
Я хочу розповісти про важку долю моєї родини. У моїх батьків Петра Івановича та Євдокії Олексіївни Поничів, обоє 1902 р.н., було троє дітей: Орися, 1927 р.н., я - Єлизавета, 1928 р.н., і Теофіл, 1936 р.н. Жили ми просто, незаможно, як і більшість людей нашого села Зеленів. Перебули війну. Селом ширилися чутки про бандерівців. Серед них були і батькові родичі. Ми ж ніякої причетності до ОУН не мали, але наше прізвище і родинні зв’язки привернули увагу НКДБ.
- Перегляди: 143
Володимир Стефанець
УТІКАЧІ ДО РАДЯНСЬКОГО РАЮ
Ця розповідь про двох селян з Іванківців. Двох з тих багатьох буковинців, які стали наприкінці 30-х років жертвами репресій в СРСР. “Вождь народів” обрунтував тезу, що з просуванням до соціалізму класова боротьба загострюватиметься. Його запопадливі учні “доводили” це на практиці. Видно, й двох буковинських селян, у кожного з яких було по кілька десятин землі, вони зарахували до класових ворогів. Байдуже було, що ті “вороги” залишили рідних і, ризикуючи життям, перейшли кордон до Радянського Союзу. їх піддали допитам, а потім відправили у табори. Навіть, коли припустити, що радянська сторона побоювалася, що серед перебіжчиків виявляться агенти сигуранци, то не могли ж ними бути всі ті, хто переходив кордон. Але учні вождя не обтяжували себе зайвим клопотом з’ясовувати, хто і чому. Що їм було до підданих сусідньої держави, коли вони своїх, далеко не рядових громадян, нещадно розстрілювали або ж гноїли за колючим дротом. Двоє селян з Іванківців подались на Радянську Україну різними стежками. Вже потім їх долі переплелися, стали одним шляхом у заклади, що належали Головному Управлінню Таборів НКВС СРСР. Про ті роки Микола Іванович Скрипник розповів сам. Про Євгена Тодоровича Потапієвича згадує його брат Флоріан Тодорович.
- Перегляди: 131
Василь Палагнюк
СЕМИДЕСЯТИЛІТНЯ ТАЄМНИЦЯ ЗНИКНЕННЯ СТЕПАНА ПАЛАГНЮКА
Жахливі злочини радянської влади звучать відлунням і в теперішній час. Багатьох сімей жорстокою рукою торкнулося її свавілля. Рідня, батьки, діти, онуки, навіть, дотепер не можуть дізнатися правди, куди пропали і де загинули їхні родичі.
Один із дев’ятьох дітей великої родини Івана та Василки Палагнюків з міста Кіцманя, наймолодший Степан, 1915 р.н., потрапивши до рук катів радянської влади, пропав аж на 70 літ. Ніхто з сім’ї не знав, де він, чи живий, родина не мала змоги дізнатися про нього хоч бодай найменшої інформації.
- Перегляди: 158
Ярослав Альбота
НАМ ДОРОГА ІСТОРИЧНА ПРАВДА
Сьогодні важко і надто суперечливо авторитетно заявляти, в яку цифру може вилитися перелік гідних святої пам’яті патріотів Буковини, вірних синів України. Ми відчували на собі гніт австріяків, румунського королівства та більшовицької імперії і можемо сказати, що було найжахливіше. Такого фізичного і морального терору, який принесли в наш край комуністи, буковинці не знали. Тому вже восени 1940 року почала відновлювати діяльність ОУН. При повторному вступі Румунії на територію Буковини край ще не мав сформованого повстанського з’єднання і ще не йшлося про організацію УПА, але сітка ОУН уже діяла досить активно. В 1942-1943 роках румунська окупаційна влада двома потоками організувала масові арешти як серед підпілля, так і серед свідомого українства краю. Тюрми були забиті майже тільки українцями. Слідчі органи і румунський військовий трибунал працювали з перевантаженням. Частину проводу ОУН з обласним провідником Михайлом Колотилом судили в Яссах. На тому процесі захисниками виступали наші адвокати Василь Руснак та Кость Циганюк у супрязі з румуном Винтулом. Було досягнуто максимум можливого. Симуляцією порушення психіки Колотила вдалося влаштувати на лікування до Ясської психлікарні під наглядом сигуранци, а пізніше Артемізія Галицька - “Мотря” організувала його викрадення і переправу в Шубранець.
- Перегляди: 162
Омелян Масикевич
СЛОВО ПРО БРАТА
Вироки гестапо та НКВС проти поета Ореста Масикевича
МАБУТЬ, немає в світі держави і народу, який би переніс стільки агресій, знущань, геноциду в найжахливіших формах, масових розстрілів у мирний час, голодомору та нищення культури, природних і духовних багатств - як Україна та її народ.
- Перегляди: 190
Іван Фостій.
КАРА ЗА КОРПОРТАЦІЮ ГАЗЕТ
3 листопада 1944 року старший слідчий УНКДБ у Чернівецькій області Тучин прийняв до ведення слідчу справу № 301, за якою проходили чотири заарештовані особи: Яворський Володимир Васильович, 1911 року народження, чернівчанин, працював механіком Чернівецького трамвайного парку; Каплун Леонтій Михайлович, 1899 року народження, уродженець села Мамаївці, декан філологічного факультету Чернівецького державного університету; Дудич Іван Йосипович, 1899 року народження, чернівчанин, артист Чернівецького драматичного театру і Ткач Іван Степанович, 1905 року народження, селянин- середняк села Оршівці Кіцманського району, який мав трикласну освіту, ні в румунській, ні в радянській армій не служив, бо був інвалідом - кривим на праву ногу.