- Перегляди: 218
ЄВДОКІЯ ЮРІЇВНА БАСАРАБА (1901-10.10.1986)
ПЕРЕД нами кримінально-слідча справа № П-53130 на Басарабу Євдокію Юріївну, від якої віє жахом, несправедливістю і державним злочином, котрому немає прощення. Справа зліплена на шпигунку, мало не диверсантку, хоча у слідчих таємно-політичного відділу УДБ Харківського обласного управління НКВС абсолютно ніяких доказів про це не було [1].
На Буковині Євдокію Юріївну Басарабу у першій половині двадцятих років минулого століття її ровесники і товариші знали як політично активну і національно свідому семінаристку, учасницю комуністичного руху, яка діяла у підпіллі разом з В.В. Гаврилюком. О.І. Букшованим. І.Л. Клевчуком, І.Д. Стасюком та В.Т. Руснаком. У серпні 1926 року вона зникла з політичного горизонту краю. Її ім'я з’явилося на сторінках газет, у радіо-і телепередачах лише в сімдесятих роках, коли засоби масової інформації почали несміливо розповідати про учасників комуністичного руху, які діяли на Буковині в період румунської окупації - 1918–1940 рр. і. уникаючи арештів сигуранци, тікали в Радянський Союз, шукаючи там притулку і політичного захисту. Але в 30-х роках майже всі були безпідставно звинувачені в шпигунстві іа контрреволюційній діяльності і кинуті у виправно-трудові табори НКВС СРСР, де більшість з них замордували або розстріляли. Євдокії Юріївні вдалося уціліти, повернутись на Буковину і деякий час пожити в Чернівцях. Про неї в цей період, зокрема, писали письменник Г.В. Синельников [2], публіцист П.М. Василиненко [3], автор цих рядків [4]. Її ім’я згадувалося в публікаціях окремих науковців. Але уся правда про неї не була сказана, оскільки в ті роки політична цензура не допускала до друку матеріалів, які в деталях розповідали про політичні репресії. Отже, ця публікація на сьогодні буде найбільш повною і об’єктивною.
- Перегляди: 174
ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ ГАВРИЛЮК (9.04.1901-29.11.1937)
БАГАТЬОМ буковинцям це ім’я відоме. Його у радянські часи побіжно згадували у своїх статтях науковці Г.С. Іванушко, В.М. Курило, Н.Й. Сирота [1, с. 34], Б.Ф. Білецький, З.Б. Браславський, Л.І. Васюк [2, с. 13]. Йому присвячували свої нариси і статті письменник Г.В. Синельников [3 ]. журналіст І.П. Фостій [4, с. 37 46], але вся правда про В.В. Гаврилюка не була сказана, бо тодішня цензура не дозволяла розкривати глибоку трагічність його долі. Сьогодні є можливість сказати повну правду про цю людину.
Його життя, виповнене високою мужністю і самовідданістю в боротьбі за велику справу визволення рідного народу з чужоземної неволі, за возз’єднання краю з Радянською Україною, було обірване злочинною владою на підставі вигаданих, сфальсифікованих звинувачень. Але все по порядку.
- Перегляди: 225
ВАСИЛЬ БОГДАНОВИЧ МОРОЗ (20.11.1889-1942)
НАРОДИВСЯ 20 листопада 1889 р. у селі Хрещатик Кіцманського повіту на Буковині у селянській родині Тодосія Мороза, яка мала близько 5 гектарів землі і невелике господарство. З 1903 по 1908 роки навчався в 2-ій державній цісарсько-королівській гімназії в Чернівцях, а в 1908-1909-му як приватник. Двічі піддавався іспитові на зрілість: перший раз 24 вересня 1912 року з відстрочкою на шість місяці в, другий - 17 лютого 1913 року, коли був визнаний зрілим більшістю голосів [1, арк. 39].
У 1913-1914 роках навчався в Чернівецькому університеті, у 1915-му - у Віденському. Перша світова війна перервала навчання юнака і закинула його в Німеччину у місто Раштадт, де він працював перекладачем у таборі для російських військовополонених, серед яких було багато українців. Тут він організовує школу для полонених. Сам виступає з лекціями на історичні, географічні та суспільно-політичні теми. Уважно прислухається і придивляється до того, що діється у світі. Зокрема, він прихильно сприйняв і російську революцію, і те, що розпалась Австро-Угорська монархія. Російська революція збудила в душі Василя сподівання, що не сьогодні-завтра і його рідна Буковина, яку в жовтні 1918-го захопила королівська Румунія, приєднається до Великої України.
- Перегляди: 169
ЯВОРСЬКА ГАННА МИХАЙЛІВНА (11.05.1898-дата смерті невідома)
КОЛИ читаєш розповідь Ганни (Люсі) Михайлівни Яворської слідчому Проскурякову про минулі роки її життя, серце поневолі здригається від болю і гніву за потоптану справедливість, за знищене людське життя. Мимоволі на думку спадає відомий афоризм - “як мало прожито, як багато пережито”. А ще й народне прислів’я: “не було щастя змалку, не буде й до останку”. Можливо тут трошки повіває фаталізмом. Але що зробиш, коли й справді тридцятишестилітню жінку, котрій би ще жити та й жити, розлучають з чоловіком, якого на десять років кидають у тюрму, а потім туди ж відправляють і її на п’ять років тільки за те, що вона, будучи українкою, повірила у велич і справедливість комуністичних ідей, і в двадцять два роки посвятила себе боротьбі за їх утвердження. Ця боротьба закінчилась так, що ми сьогодні не можемо навіть установити, коли і де Ганна Михайлівна померла, коли і де похована.
Про неї, на жаль, у нас немає інших матеріалів, окрім кримінально-реабілітаційної справи № 58426 ФП, яка була розпочата слідчими ДПУ УРСР Гольдманом, Шерстовим і Долинським 20 червня, а закінчена 5 жовтня 1934 р. Дівоче прізвище Ганни Михайлівни Яворської було Муляк. Народилася вона в Чернівцях 11 травня 1898 року в сім’ї дроворуба і прачки. Тут закінчила шестикласну школу і два класи гімназії. Вчилась за власні кошти, які добувала навчанням слабших учнів.
- Перегляди: 449
МИКОЛА ІВАНОВИЧ ІВАСЮК (16.04.1865-25.11.1937)
ХУДОЖНИК світової слави Микола Іванович Івасюк, людина високої мистецької культури, поліглот, який вільно володів українською, російською, німецькою, французькою, румунською, польською мовами, народився 16 квітня 1865 року у місті Заставна на Буковині. У 1884 році закінчив вищу реальну школу в Чернівцях, у 1889-му - Академію образотворчих мистецтв у Відні. З 1890-го - по 1896 роки удосконалювався по спеціальності в Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені, де одержав похвальний диплом за свої роботи [ 1 ].
З іменем Миколи Івановича Івасюка зв’язані кращі сторінки реалізму в українському образотворчому мистецтві.
- Перегляди: 447
ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ ПІДДУБНИЙ (1886 - 4.11.1937)
УЧАСНИКАМ революційного руху на Буковині в двадцятих-тридцятих роках XX ст., читачам багатьох газет і журналів, які в той час виходили на Радянській Україні, а також у Польщі, Сполучених Штатах Америки і в Канаді, були широко відомі прізвища “Г.Григорович”, “Г.Піддубний”. Та, мабуть, мало хто знав, як тоді, так і тепер, що за цими іменами-псевдонімами стояла одна і та ж людина - Григорій Федорович Толмачов. Деякі свої статті, які, зокрема, друкувалися в органі ЦК КПСГ - ЦК КПЗУ “Наша правда”, підписував крептонімом “С” або псевдонімом “Свій”.
Не будемо перелічувати всі його публікації цього періоду, присвячені поневоленій румуно-боярськими окупантами Буковині. Їх дуже багато. Але деякі назвемо. Ось статті і кореспонденції, опубліковані в газетах і журналах Радянської України за підписом “Г.Григорович”: “Українці під румунською кормигою” (газета “Більшовик” за 28 грудня 1924 р.), “Земельна реформа на Буковині” (ця ж газета за 18 січня 1925 р.), “Про земельну реформу Буковини” (газета “Комуніст” за 4 серпня 1926 р.), “Буковина під ножем боярських хірургів” (газета “Пролетарська правда” за 28 липня 1925 р.), “По селах і містах Буковини” (ця ж газета за 12 липня 1925 р.), “З буковинського життя” (газета “Вісті ВУЦВИК” за 11 квітня 1926 р.), “Під боярською владою” (газета “Народний учитель” за 22 вересня 1926 р.) та інші. А ще ряд публікацій, що побачили світ за підписом “Г.Піддубний”: “Робітничий рух на Буковині” (журнал “Вестник профдвижения Украины” № 12 за 1926 р.), “Повідь у Західній Україні та Буковині і наша допомога” (журнал “Селянський будинок” № 11 за 1927 р.), “Під знаком демократичних ілюзій” (журнал “Західна Україна” № 4 за 1929 р.), “Колонізація Галичини” (газета “Вісті” за 1 і 2 березня 1923 р.), “Боярська диктатура і робітнича преса в Буковині” (“Вісті” за 1 грудня 1925 р.), “Листи з Буковини. Селянський бунт в Мамаєштах” (“Вісті” за 14 листопада 1924 р.).
- Перегляди: 517
ОСИП ІВАНОВИЧ БУКШОВАНИЙ (1.06.1890-8.12.1937)
ВИЗНАЧНИЙ діяч національно-визвольного руху на західноукраїнських землях і на Буковині - Осип Іванович Букшований (Насправді Букшований Осип є сином Букшованого Семена та Букшованої Деонизії; по батькові змінено з метою конспірації і оберігання рідних від переслідувань польської влади. Осип мав брата Євгена) народився 1 червня 1890 року в селі Жаб’є (нині Верховина) Косівського повіту в Галичині. Закінчивши 1908 року гімназію в Коломиї, він вступає до Львівського університету. Тут перебуває під впливом радикальної партії, бере участь у боротьбі за створення українського університету у Львові. У липні 1910 року разом зі своїм краянином, майбутнім видатним громадським і політичним діячем українського народу Василем Івановичем Порайком га ще 298 студентами, які виступали за створення українського університету, був арештований і засуджений на процесі “101” [1].
Після закінчення в 1914 році університету у зв’язку з початком Першої світової війни О.І. Букшований був призваний до австро-угорської армії, де служив у 30-му піхотному полку. З осені 1914-го по травень 1915 року воював на австро-російському фронті спочатку в чині хорунжого, потім підпоручика. В 1915 році перебуває в Тегерані в експедиції при німецько-перській військовій місії. В кінці цього ж року потрапляє в російський полон, перебуває у таборі полонених у місті Вольську Саратовської губернії. Звідси тікає і через Кавказ прибуває в Тегеран до австро-німецької місії, звідки в кінці 1916-го на початку 1917 року через Багдад та Відень повертається в свою частину. Його призначають командиром роти Українських січових стрільців, так званих усусів.
- Перегляди: 140
МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ ПАНЧИК (12.03.1895-20.09.1937)
Національно-визвольні ідеї, які напередодні і в роки Першої світової війни набули широкого розповсюдження не тільки в Росії, а й в Австро-Угорщині, захопили у свій вир багатьох молодих буковинських юнаків.
Прагнення вирватись із цісарсько-королівської підлеглості і територіально приєднатися до Великої України, створивши Самостійну Соборну Українську Державу, хвилювало серця і думки багатьох українців, котрі в той час перебували в австрійському війську і воювали хто на австро-німецько-російському, а хто на австро-італійському фронтах. Не обминуло це прагнення і Михайла Дмитровича Панчика, який був людиною діяльною і небайдужою до долі рідного краю і його громадян. Ще будучи гімназистом, він визначив свій життєвий шлях як шлях боротьби за волю Буковинського краю, за возз’єднання його з Україною. Цей вибір наклав свій трагічний відбиток на долю юнака, яка виявилась романтичною, складною, зрештою, трагічною.
- Перегляди: 149
ОЛЕКСІЙ НАЗАРОВИЧ ІВАНЧЕВСЬКИЙ (1890-11.01.1938)
Мало хто із сьогоднішніх буковинців знає щось про Харківську школу червоних старшин... і ми не збираємось про неї широко розповідати. Згадуємо її лише тому, що тут в 1921- 1937 роках працював викладачем української мови і літератури буковинець, уродженець села Карапчів Вижницького району Іванчевський Олексій Назарович.
Я кілька разів перечитував кримінально-слідчу справу Іванчевського, заведену на нього Харківським обласним управлінням НКВС 16 серпня 1937 р. як на активного учасника “національно-фашистської терористичної організації” [ 1 ].
- Перегляди: 133
ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ БУЦУРА (19.04.1900-22.01.1957)
ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ БУЦУРА народився 19 квітня 1900 року в селі Іванківцях Чернівецького повіту, нині Кіцманського району, в сім’ї вчителя. У 1905-1907 роках навчався в сільській школі, в 1908-1910-му - у Чернівцях в народній школі, з 1910-го по 1918-й - у 2-ій державній цісарсько- королівській гімназії в Чернівцях [1, арк. 5].
Батько Василя був директором школи в Іванківцях, дуже переживав за долю сина, котрий був, по-перше, хворобливим, а, по-друге, великим правдолюбом, відважним, не боявся органів влади, любив свій народ, часто виступав проти його кривдників.